що обмеженими в Україні є можливості розвитку стан-дарту DAMPS, доступ до мережі якого переважно у лівобережній України надає компанія DCC (найближчим часом вона відкриває доступ до мережі стільникового зв'язку також у стандарті GSM-1800). Достатньо прогресивним є розвиток мережі стаціонарного стільникового зв'язку в стандарті CDMA, причому не виключеним є і впровадження цього стандарту для доступу у мережу мобільного зв'язку. У найближчі десять років передбачається впровадження системи мобільного зв'язку третього покоління UMTS, яка зможе забезпечувати передавання інформації на певних ділянках зі швидкістю до 2 Мбіт/с.
Перспективним для роботи в Інтернеті комплексної безпрово-дової системи "персональний комп'ютер-мобільний телефон" є впровадження високошвидкісного протоколу доступу до мережі та передачі даних GPRS. Використання транкінгових систем (персо-нальних радіостанцій з виходом у телефонну мережу) в Україні, внаслідок низької ефективності використання радіочастот, є доціль-ним, в першу чергу, для відомчого зв'язку, а також у невеликих на-селених пунктах, де розгортання стільникової мережі не є виправда-ним з точки зору відшкодування витрат.
З точки зору організації транзитних інформаційних маршрутів на шляху із Європи в Азію є вигідним географічне розташування України, чим і зумовлена її участь в багатьох міжнародних телеко-мунікаційних проектах.
Для вирішення питання інформатизації України необхідно провести значні структурні зміни у зв'язку, наслідком яких має ста-ти:*
демонополізація галузі,*
залучення вітчизняного та зарубіжного приватного капіталу,*
створення сучасного регульованого ринку телеко-
мунікацій.
Для розв'язання вказаних завдань необхідно знайти компроміс між інтересами держави, яка відповідає за інфраструктури! системи життєзабезпечення суспільства, та інтересами приватних власників, які забезпечують надходження інвестицій та інновацій у галузь.
Основним напрямом розвитку техніко-технологічної основи галузі є реконструкція та розширення ємності мереж, а також їх цифровізація. Цифрові системи передачі у поєднанні з волоконно-оптичними кабелями дозволяють значно збільшувати ємність станцій телефонного зв'язку. Також вони дають змогу створювати комбіновані станції, які використовуються на місцевих, міжміських та міжнародних мережах зв'язку.
11.2. Промисловий комплекс України та його структурні складові
Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, ви-робництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електро-станції. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні пере-важає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль нале-жить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основ-ному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському ба-сейнах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (близько 100 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському буро-вугільному басейні — відповідно 2,0% (біля 2 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Для покриття дефіциту вугілля його імпорт в Україну здійснюється в
основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисло-вості) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт.
Нафтова і нафтопереробна промисловість України орієнтуєть-ся розміщенням на родовища Передкарпаття — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та інші, а також нафтогазоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до найбільших з яких належать Гнідин-цівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основ-ною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості України у післявоєнні роки. Зараз основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафто-газоносному регіоні на території українського Причорномор'я ба-лансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній. В Україні розміщені і функ-ціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Дрого-бицький, Кременчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одесь-кий, Херсонський. У зв'язку з незначним видобутком нафти в Украї-ні обсяги її переробки в значній мірі залежать від масштабів поста-вок її з-за меж країни, які здійснюються головним чином з Російської Федерації. Найважливішим завданням розвитку нафтопе-реробної промисловості є забезпечення суттєвого зростання техніч-ного рівня виробництва. Насамперед слід підвищити глибину пере-робки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80% від загальних запасів.
Газова промисловість України орієнтується своїм розміщен-ням та розвитком на дев'ять нафтогазоносних областей, об'єднаних у три нафтогазоносні райони: Східний (охоплює Сумську, Полтав-ську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Черні-гівську області), Західний (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області) та Південний (включає Запорізь-ку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим). За-безпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в ос-танні роки становить близько 20%. Частка газу, якого не вистачає Україні, імпортується з Росії та Туркменистану. Перспективи роз-
витку газової промисловості України пов'язані з розширенням гео-лого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій і техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видобутку ре-сурсу.
Торф'яна промисловість, розміщена в основному у Поліській природно-географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому не-можливо через невеликі його запаси. На території України загальні геологічні запаси торфу становлять 2172,6 млн. т, у тому числі 1555,0 млн. т - придатні для виробництва палива,