Розвиток і розміщення об'єктів електроенергетики залежить від енергетичних джерел, якими користуються підприємства галузі. Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей: теплові, гідроелектростанції (у т.ч. гідроакумулюючі) та атомні. Ве-ликі теплоелектростанції (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та інших. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Рівненській та Хмельницькій, областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніпродзер-жинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсонській облас-ті та Дніпрогес — в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Металургійний комплекс України представлено підприєм-ствами чорної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеці-алізації нашої країни в територіальному поділі праці країн СНД, Європи та на світовій арені. Чорній металургії належить одне із провідних місць у сучасній економіці України. За даними 2000 року, на її частку припадало 27,3% вартості продукції основних галузей промисловості країни. Великий вплив має чорна металургія на роз-виток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробниц-

Тому в Україні, згідно з концепцією розвитку рухомих мереж зв'язку, більш перспективними визнано цифрові стандарти другого покоління GSM-900 (EGSM-900) та DCS-1800 (GSM-1800), які вже впроваджуються переважною кількістю операторів і мають цілу низку переваг, зокрема — широкі можливості міжнародного ро-умінгу (доступу до мережі стільникового зв'язку відповідного стан-дарту поза межами покриття власного оператора за кордоном Ук-раїни). Поки що обмеженими в Україні є можливості розвитку стан-дарту DAMPS, доступ до мережі якого переважно у лівобережній України надає компанія DCC (найближчим часом вона відкриває доступ до мережі стільникового зв'язку також у стандарті GSM-1800). Достатньо прогресивним є розвиток мережі стаціонарного стільникового зв'язку в стандарті CDMA, причому не виключеним є і впровадження цього стандарту для доступу у мережу мобільного зв'язку. У найближчі десять років передбачається впровадження системи мобільного зв'язку третього покоління UMTS, яка зможе забезпечувати передавання інформації на певних ділянках зі швидкістю до 2 Мбіт/с.

Перспективним для роботи в Інтернеті комплексної безпрово-дової системи "персональний комп'ютер-мобільний телефон" є впровадження високошвидкісного протоколу доступу до мережі та передачі даних GPRS. Використання транкінгових систем (персо-нальних радіостанцій з виходом у телефонну мережу) в Україні, внаслідок низької ефективності використання радіочастот, є доціль-ним, в першу чергу, для відомчого зв'язку, а також у невеликих на-селених пунктах, де розгортання стільникової мережі не є виправда-ним з точки зору відшкодування витрат.

З точки зору організації транзитних інформаційних маршрутів на шляху із Європи в Азію є вигідним географічне розташування України, чим і зумовлена її участь в багатьох міжнародних телеко-мунікаційних проектах.

Для вирішення питання інформатизації України необхідно провести значні структурні зміни у зв'язку, наслідком яких має ста-ти:*

демонополізація галузі,*

залучення вітчизняного та зарубіжного приватного капіталу,*

створення сучасного регульованого ринку телеко-

мунікацій.

Для розв'язання вказаних завдань необхідно знайти компроміс між інтересами держави, яка відповідає за інфраструктури! системи життєзабезпечення суспільства, та інтересами приватних власників, які забезпечують надходження інвестицій та інновацій у галузь.

Основним напрямом розвитку техніко-технологічної основи галузі є реконструкція та розширення ємності мереж, а також їх цифровізація. Цифрові системи передачі у поєднанні з волоконно-оптичними кабелями дозволяють значно збільшувати ємність станцій телефонного зв'язку. Також вони дають змогу створювати комбіновані станції, які використовуються на місцевих, міжміських та міжнародних мережах зв'язку.

11.2. Промисловий комплекс України та його структурні складові

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, ви-робництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електро-станції. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні пере-важає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль нале-жить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основ-ному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському ба-сейнах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (близько 100 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському буро-вугільному басейні — відповідно 2,0% (біля 2 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Для покриття дефіциту вугілля його імпорт в Україну здійснюється в

основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисло-вості) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт.

Нафтова і нафтопереробна промисловість України орієнтуєть-ся розміщенням на родовища Передкарпаття — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянськета інші, а також нафтогазоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до найбільших з яких належать Гнідин-цівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основ-ною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості України у післявоєнні роки. Зараз основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафто-газоносному регіоні на території українського Причорномор'я ба-лансові видобувні запаси становлять 3% від запасів