Тема. Міжнародно-валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

План

1.МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД

2.ГРУПА ВСЕСВІТНЬОГО БАНКУ

3.РЕГІОНАЛЬНІ БАНКИ РОЗВИТКУ

4.ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ Й РОЗВИТКУ

5.БАНК МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1.МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва, яка у своїй діяльності об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів к сфері валютно-фінансових відносин. Заснована в 1944р. на ІІІ Міжнародній валютно-фінансовій конференції (Бреттон-Вудс, США).

Міжнародний валютний фонд почав свою діяльність 1 берез-ня 1947 р. Цій події передували перемога країн антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, однією з головних передумов розв'язання якої були, на думку багатьох американських та англійських учених, глибокі й тривалі потрясіння на світових фінансових і товарних ринках.

ЦІЛІ І ФУНКЦІЇ МВФ

Серед функцій Фонду важливе місце належить функції нагляду за політикою країн-членів щодо дотримання зобов'язань згідно зі статтями Статуту МВФ. Кожна країна — член МВФ зобов'язана співпрацювати з Фондом з метою впоряд-кування валютних режимів та сприяння стабільності системи обмінних курсів. Конкретні зобов'язання держав передбачають проведення ними економічної та фінансової політики, спрямова-ної на стимулювання економічного зростання за умов зваженої стабільності цін, упорядкованих економічних та фінансових базисних передумов, запобігання маніпулюванню обмінними курсами або міжнародною валютною системою з метою отриман-ня однобічних переваг у конкуренції з іншими країнами — члена-ми Фонду. Фонд контролює виконання кожною державою-членом своїх зобов'язань за допомогою відповідних принципів та процедур нагляду, включаючи жорсткий нагляд за політикою обмінних курсів.

Важливим напрямом діяльності Фонду є проведення консуль-тацій відповідно до ст. IV Статуту МВФ. Практично кожен рік Фонд проводить двосторонні дискусії з урядами країн — членів організації, співробітники Фонду приїздять до країни, збирають економічну та фінансову інформацію, обговорюють з офіційними представниками країни проблеми її економічного розвитку та політики.В результаті дискусії директор-розпорядник як голова Виконав-чого комітету підсумовує точки зору директорів, і цей звіт надси-лається керівництву відповідної країни. У цьому документі дирек-тори аналізують соціально-економічні успіхи та проблеми країни; вказують на можливі шляхи розв'язання проблем; дають відповідні рекомендації.

Вагому роль у діяльності МВФ відіграють технічна допомога та навчання. Фонд пропонує країнам широку гаму технічної до-помоги, яка охоплює монетарні, податкові, статистичні, юри-дичні та інформаційні проблеми. Форми надання консультатив-ної (технічної) допомоги МВФ можуть бути найрізноманітніши-ми: відрядження до країни, якій вона надається, експерта (чи цілої місії) на строк від кількох місяців до року, відкриття постійних представництв, підготовка економічних звітів чи ог-лядів, проведення семінарів, нарад та підготовчих курсів для місцевого керівництва, надання "гарячих" (оn-lіnе) консультацій та порад співробітниками штаб-квартири тощо. Найбільш знаною функцією МВФ є надання фінансової допо-моги, про яку йтиметься далі.

Процеси розвитку міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства супроводжуються суттєвими змінами в си-стемі цілей та функцій МВФ. По-перше, перехід більшості країн до системи плаваючих валютних курсів унеможливив регулятив-ний вплив Фонду на цю сферу міжнародних валютних відносин. Свої зобов'язання за ст. VII його Статуту, який передбачає відміну валютних обмежень у міжнародних поточних операціях, визнали 147 країн світу. Фактично це означає ліквідацію обмежень у міжнародних поточних трансакціях та перехід більшості країн-членів до вільної конвертованості національних валют, тобто поз-бавлення МВФ його основної "системної функції".

По-друге, досягнення в основному Фондом цієї мети ставить нові завдання — регулювання валютних обмежень у сфері міжна-родного руху капіталу. Це фактично веде до появи нової функції Фонду — гарантування платоспроможності країн-позичальниць у цілому. Поява нової функції МВФ вимагатиме внесення відпо-відних змін до його Статуту, а також координації цієї діяльності з іншими міжнародними організаціями, зокрема ОЕСР та СОТ.

По-третє, від надання фінансової допомоги з метою ліквідації тимчасових дефіцитів платіжних балансів Фонд поступово пере-ходить до використання фінансових інструментів для структурної перебудови національних економік. Значне місце в його діяльності вже належить фінансуванню економічних програм окремих країн. Надаючи фінансову допомогу країнам, МВФ установлює відповідні кількісні та якісні показники, досягнення яких повинні забезпечити уряди.

По-четверте, у 90-ті роки минулого століття виникла принци-пово нова функція МВФ — врегулювання національних та регіональних криз фінансових систем, яка передбачає відміну валютних обмежень у міжнародних поточних операціях, запобі-гання їх поширенню.

Нарешті, по-п'яте, починаючи з 90-х років минулого століття МВФ відіграє важливу роль у підтримці ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах. Надання фінансової допомоги цим країнам обумовлюється виконанням їхніми урядами певних зо-бов'язань щодо розвитку ринкових відносин, а також інтеграції національних господарств у світову економіку.

Керівні органи МВФ складаються з Ради управляючих, Ради директорів та виконавчого директора.

Вищим органом є Рада управляючих , до якої кожний член МВФ призначає на п'ятирічний термін свого управляючого та його заступника. Як правило, представниками кожної країни в Раді є міністри фінансів чи управляючі централь-ним банком країни. Всі управляючі уповноважені висловлювати офіційну позицію своєї країни і захищати її національні інтереси.

Рада управляючих МВФ збирається раз на рік на спільну з Радjю управляючих МБРР сесію і вирішує стратегічні проблеми діяльності Фонду, а також розглядає питання про доцільність внесення змін до Статуту, про прийом нових і виключення ста-рих членів та/ або зміну розмірів їхніх квот, зважує своєчасність нової емісії СПЗ тощо. До компетенції Ради належать також вибори виконавчого директора (директора-розпорядника) на черговий п'ятирічний термін.

Рішення ухвалюється зваженим голосуванням; як уже зазнача-лося, кількість голосів кожної держави пропорційна розмірові її фінансового внеску до Фонду. Для ухвалення рішень з оператив-них питань достатньо простої більшості; для вирішення найваж-ливіших економічних чи політичних проблем необхідна «спеціальна більшість» (відповідно 70 % або 85