За взірець механізму акумулювання авуарів і організаційної структури при розбудові регіональних банків було обрано Групу Всесвітнього банку.

Так само як і МБРР, регіональні банки являють собою акціонерні товариства, статутний капітал яких поділяється на дві частини: сплачену (меншу — від 4 до 10 %) і несплачену (більшу); більша частина акціонерного капіталу банків, як і в МБРР, вважається "гарантійною", потреба у сплаті якої може ви-никнути лише в разі банкрутства банку (тобто його нездатності розрахуватися за власними зобов'язаннями)(Такої потреби ще жодного разу не виникало). Менша частина (сплачена) інколи поділяється, своєю чергою, ще на дві частини, одна з яких вноситься у твердій валюті або золотом, а друга — в національній валюті країни — члена банку.

Статутами всіх банків розвитку передбачено регулярні пере-вірки їхнім керівництвом відповідності величини акумульованих ресурсів потребам претендентів на позики. У разі необхідності керівні органи банків уповноважені ухвалювати рішення про по-повнення статутного капіталу як шляхом пропорційного збільшення квот усіх членів, так і шляхом перерозподілу величи-ни внесків у результаті збільшення квоти окремих акціонерів (Такий перерозподіл було здійснено в 90-х роках у ході восьмого чергового підвищення квот у МаБР і п'ятого — в АфБР) із відповідним перерозподілом владних повноважень.

Так само як і в МБРР, головним джерелом поповнення ста-тутного капіталу регіональних банків розвитку є запозичення на світових ринках капіталу, що здійснюються за рахунок емісії власних облігацій, та добровільні пожертви багатших країн. Зо-бов'язання урядів країн — членів банку (особливо найбагатших) сплатити в разі потреби "гарантійну" частину акціонерного капіталу забезпечують облігаціям регіональних банків (як і Всесвітнього банку) найвищий рейтинг — ААА, що дає мож-ливість кредитувати через банки менш розвинуті країни на вигідніших умовах, ніж ті, на які бідніші країни зі значно ниж-чим рейтингом могли б розраховувати, самостійно здійснюючи запозичення на світових ринках капіталу. Трансформуючи коротко- та середньострокові позики з міжнародних ринків у довго-строкові кредити і перерозподіляючи отримані від країн-донорів субсидії, регіональні банки розвитку за аналогією із МБРР про-водять політику диференціації умов надання кредитів залежно від платоспроможності позичальника.

Незважаючи на кількісні та якісні відмінності у складі керівних органів усіх трьох регіональних банків, всі вони мають однакову організаційну структуру, подібну до структури МБРР. Керівними органами кожного з банків є Президент банку, Рада управляючих (Board of Governors) та Директорат (Executive Directors). Ради управляючих утворюються з високопоставлених представників кожної з країн-членів, котрі в себе на батьківщині очолюють національні економічні або фінансові відомства (міністерства фінансів, центральні банки чи аналогічні установи).

До виняткової компетенції Ради управляючих належить розв'язання стратегічних питань діяльності банку. Рада управ-ляючих є кінцевою інстанцією при розв'язанні спірних питань — її рішення є остаточними й оскарженню не підлягають. Вирішен-ня оперативних питань у всіх без винятку регіональних банках покладається на Директорат та Президента.

Рішення ухвалюються зваженим голосуванням; при цьому кожна держава має кількість голосів, пропорційну розмірові її фінансового внеску до капіталу банку. В усіх банках (в Міжаме-риканському і Азійському — з моменту заснування, а в Афри-канському — внаслідок багаторічної боротьби) промислово роз-винуті країни забезпечили себе кількістю голосів, достатньою для блокування будь-якого небажаного для них рішення. В результаті вони здобули право розпоряджатися не тільки своїми внесками, а й набагато більшим обсягом ресурсів, запозичуваних регулярно на міжнародних ринках капіталу шляхом емісії облігацій банків. Сполучені Штати, наприклад, сплативши за акції МаБР трохи більше мільярда доларів (4,3 % від 34-процентної квоти країни в капіталі МаБР), завдяки встановленим процедурам голосування мають право одноосібно заблокувати будь-яке питання стосовно використання всіх авуарів Банку, величина яких сьогодні набли-жається до 200 млрд дол. В АзБР для блокування небажаних рішень СІЛА мають об'єднати свої зусилля з Японією.

Спроба африканських країн позбавитися домінування США у своєму регіональному банку виявилася невдалою: бідність усіх засновників Банку (винятково африканських країн) змусила їх невдовзі погодитися на прийняття до своїх лав більш заможних країн з інших континентів, а потім, після тривалого спротиву, на-дати їм усім разом спочатку третину голосів, а потім — ще 10 %. необхідних для блокування небажаних для них рішень.

Так само як і в Групі Всесвітнього банку, регіональні банки розвитку мають у своїх структурах низку фінансових інституцій. створених для вирішення специфічних проблем країн конкретно-го регіону (як-от Механізм допомоги потерпілим від азійської фінансової кризи АзБР), а також спеціальні трастові фонди, при-значені для пільгового кредитування найбідніших членів банку. Пільги надаються не тільки у формі встановлення наднизьких ставок обслуговування кредитів за продовженого терміну корис-тування ними (до 50 років за нульової процентної ставки в Африканському фонді розвитку АфБР), а й шляхом дозволу повернення позик (отриманих у вільно конвертованій валюті) у національній валюті боржника (МаБР).

Переважна частина коштів, отримуваних країнами "третього світу" через регіональні банки розвитку, призначається або для вирішення найактуальніших соціальне-економічних проблем подолання відсталості колишніх колоній, або для розбудови на їхній території об'єктів інфраструктури.

4.ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ Й РОЗВИТКУ

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено з метою сприяння структурним перетворенням щодо створення ринкової економіки у країнах Центральної та Східної Європою. ЄБРР розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входять:

59 держав з усіх регіонів світу;

Європейський Союз (ЄС);

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – засновано у 1958р. з метою довгострокового фінансування (20-25 років) слабо розвинутих регіонів.

Основні напрями кредитування