ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Державна науково - технічна політика

Як свідчить світова практика, успішна інноваційна діяль-ність є неможливою без системи ефективної державної підтрим-ки. Особливо актуальне створення такої системи для нашої краї-ни, економіка якої вже тривалий час знаходиться в стані перехо-ду до ринку. Фактори централізованого планування не діють, міжгалузеві та міжрегіональні зв'язки порушені, розпочато і не завершено реструктуризацію галузевої структури економіки, а ринкові механізми ще не задіяні. За цих умов піднесення інноваційного підприємництва буде сприяти підвищенню ефективності економіки.

Під інноваційною політикою можна розуміти комплекс принципів та заходів щодо планування, розробки, стимулюван-ня, регулювання і контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Тому основним завдан-ням державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів ЇЇ здійснення, а також механізму реалізації. Метою наукової та інноваційної політики провідних країн світу є зростання внеску науки і техніки в розвиток економіки країн, забезпечення прогресивних перетворень в галузях матері-ального виробництва, підвищення конкурентоспроможності наці-ональної продукції на світовому ринку, забезпечення функцій безпеки держави, покращення екологічної ситуації, а також ство-рення умов для розвитку наукових напрямів для піднесення рів-ня вітчизняної науки.

Виходячи з цієї мети, держава визначав пріоритетні на-прями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, що закріплюється прийняттям відповід-них державних чи регіональних програм.

Об'єктом інноваційної політики є ресурсний потенціал кра-їни, де центральне місце посідає інтелектуальний потенціал. Це пояснюється обмеженістю традиційних ресурсів та можливістю необмеженого залучення інтелектуального потенціалу в господар-ську діяльність.

Інтелектуальний потенціал можна охарактеризувати через комплекс параметрів, до яких належать ресурсне забезпечення наукової діяльності (фінансування, матеріально-технічне і орга-нізаційне забезпечення) і об'єм накопичених знань (найважливі-ші відкриття, винаходи). В умовах екстенсивного розвитку інно-ваційної діяльності провідну роль відіграють кількісні показни-ки, які визначають ресурсне забезпечення інтелектуального по-тенціалу. Однак з вичерпанням можливостей екстенсивного роз-витку економіки зростає роль якісного використання науково-технічного потенціалу (потенціалу накопичених знань, які дов-ший час у вигляді патентів, авторських свідоцтв зберігались в певних реєстрах і не знаходили попиту).

Наявність потужного науково-технічного потенціалу - не-обхідна, однак недостатня умова ефективного економічного зрос-тання. В умовах переходу до ринку визначальним фактором роз-витку науково-технічного потенціалу є механізм функціонування економіки, відповідно до якого будується політика використання інтелектуального потенціалу.

При формуванні державної інноваційної політики виника-ють наступні проблеми:

v забезпечення взаємозв'язку між економічними, соціаль-ними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інноваційної політики;

v врахування ступеню невизначеності інноваційних проце-сів;

v забезпечення оптимальності використання ресурсів на ос-нові альтернативного прогнозування.

Інноваційна політика повинна перш за все ґрунтуватися на пріоритетах загальної економічної політики і включати в себе:

v законодавчу базу регулювання інноваційної діяльності;

v систему стимулювання інноваційного підприємництва че-рез податкову, амортизаційну та фінансово-кредитну -політику;

v створення науково-технічної інфраструктури.

Інноваційна діяльність є принципово новим, видом люд-ської діяльності, яка визначає пріоритети сучасного виробництва і споживання. За оцінками вчених-аналітиків, які безпосередньо вивчають економічний вплив науково-технічного прогресу на розвиток суспільства, встановлено, що ступінь впливу цього фактору на валовий національний продукт коливається від 2/3 (Л.Канторович) до 87-90% (Р.Солоу)[168]. Саме тому розробка ефективної державної науково-інноваційної політики стає визна-чальним елементом державного регулювання економіки.

Вона повинна ґрунтуватися на наступних принципах:

1. Пріоритет інновацій над традиційним виробництвом.

2. Забезпечення свободи наукової та науково-технічної творчості, правової охорони інтелектуальної власності.

3. Сприяння розвиткові конкуренції в сферах науки і тех-ніки.

4. Економічність інноваційних процесів.

5. Концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах роз-витку науки і техніки.

6. Достатність та обмеженість пріоритетних напрямів.

7. Гнучкість інноваційної політики.

8. Інтеграція освіти, науки та підприємницької діяльності.

9. Забезпечення розвитку інноваційного підприємництва в регіонах шляхом передачі певних прав і обов'язків на регіональ-ний рівень.

10. Масштабність.

11. Сприяння розвиткові міжнародного наукового співро-бітництва.

Пріоритет інновацій над традиційним виробництвом пе-редбачає визнання за наукою провідної ролі в системі продук-тивних сил. Тільки використовуючи в практичній діяльності на-буті знання, - результати наукових досліджень, можна забез-печити конкурентоспроможність вітчизняної продукції, самих підприємств, вивести державу з кризи.

Забезпечення свободи наукової та науково-технічної творчості в контексті інноваційної діяльності закладене Консти-туцією України і передбачає постановку певної прикладної про-блеми (практичного завдання), розв'язання якої може призвести до комерційних результатів. Державу не повинно цікавити, якими науковими методами користуються науковці (це, в решті решт, може бути їх ноу-хау), однак отримані результати повинні бути захищені законодавством.

Сприяння розвиткові конкуренції в науково-інноваційній сфері означає розумне поєднання державного регулювання інно-ваційної діяльності з функціонуванням інноваційних структур в умовах конкурентного середовища. Держава стимулює діяльність малих та новостворених інноваційних структур, обмежує діяль-ність підприємств-монополістів через антимонопольне законодав-ство і тим самим створює умови для активізації інноваційної діяльності в країні чи регіоні. Зростає чисельність інноваційних фірм, які в процесі своєї діяльності конкурують між собою, що стимулює розвиток науково-технічного прогресу.

Економічність інноваційних процесів означає, що виділені на нововведення ресурси виправдано тільки тоді, коли вони призводять до комерційного успіху.

Найважливішою функцією державного регулювання в умо-вах ринку стає визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і ресурсне забезпечення відповідних наукових розро-бок (в тому числі - фінансове). На державному рівні ці напрями визначаються з врахуванням першочергових потреб держави та її інноваційного потенціалу. Державна підтримка дозволяє в пев-них наукових галузях не втратити досягнуті наукові позиції або вилинути на зміну технологічного укладу розвитку економіки. Саме тому концентрацію ресурсів на пріоритетним напрямах розвитку науки, і техніки слід віднести до принципів побудови інноваційної політики.

Принцип достатності та обмеженості пріоритетних на-прямів є особливо актуальним для країн з перехідними економі-ками. На державному рівні пріоритетних напрямів науково - інноваційної діяльності повинно бути тільки один або два. Навіть високорозвинені