Гнучкість інноваційної політики передбачає можливість в короткі терміни переорієнтувати кадровий потенціал і передисло-кувати ресурси па розв'язання інших проблем інноваційного спрямування, що виникають.

Забезпечення наступного принципу - інтеграції освіти, науки та підприємницької діяльності - дозволить налагодити зв'язки між системою освіти та науково-виробничими системами. Після скасування державного розподілу спеціалістів та виник-нення системи альтернативного державному навчання, а також зменшення виділення державних коштів на науку та освіту утво-рилася розірваність системи «освіта-наука-виробництво», що сьо-годні гальмує темпи інноваційного розвитку країни.

Необхідність забезпечення розвитку інноваційного підпри-ємництва в регіонах шляхом передачі певних прав і обов'язків на регіональний рівень обґрунтовується тим, що в умовах рин-кових відносин спостерігається загальна децентралізація управ-ління, яка стосується також інноваційної сфери. Централізована (адміністративна) система управління концентрувала в руках держави весь додатковий продукт і надавала можливість дикту-вати політику розвитку пріоритетних галузей науки. Перехід від адміністративного управління до державного регулювання еконо-міки висуває регіон на якісно новий рівень. Структурна перебу-дова економіки регіону стає основним пріоритетом інноваційного розвитку. Вона ґрунтується на можливості використання геополітичного положення регіону та його науково-інноваційного потен-ціалу - наукових кадрів, матеріально-технічної бази, фінансових та інвестиційних інститутів.

Масштабність інноваційної діяльності означає, що чим більша значущість результатів інноваційної діяльності, тим біль-ше стимулюючих важелів необхідно задіяти, щоб ефект від впро-вадження інновації залишився на тій території, де вона реалі-зована.

Сприяння розвиткові міжнародного наукового співробіт-ництва забезпечить для інноваційної сфери держави міжнарод-ний трансфер технологій, в тому числі - інформаційних; активі-зує обмін науковими знаннями; призведе до збільшення інозем-них інвестицій.

На державному рівні впливати на інноваційну діяльність підприємств можна двома шляхами:

- через створення економічних умов, що стимулюють роз-робку нових видів техніки і технологій - податкову, амортиза-ційну, патентну і фінансово-кредитну політику, систему держав-них замовлень, створення наукових технопарків і інших технопаркових структур тощо;

- через пряме або непряме фінансування науково-дослід-них і дослідно-конструкторських робіт.

Перший шлях державної підтримки інноваційної діяльності передбачає надання підприємствам - інноватарам безпроцентних та інших пільгових позик, зниження ставок оподаткування прибут-ку, виключення з бази оподаткування поточних витрат на НДДКР, податкові кредити па приріст обсягів досліджень та розробок, звільнення від деяких відрахувань до бюджету, звіль-нення від податку на прибуток та капітал акціонерів венчурних інноваційних підприємств, створення регіональних та галузевих фондів для стимулювання інноваційної діяльності, амортизаційні пільги, створення системи захисту і підтримки малих інновацій-них підприємств, технопаркових структур і т. ін.

Інший шлях передбачає пряме фінансування інноваційної діяльності по створенню прогресивної техніки, технологій; дер-жавні дотації винахідникам та доплати (стипендії) висококвалі-фікованим науковим кадрам; державні замовлення на інновацій-ний продукт; прийняття державних цільових програм інновацій-ної діяльності.

Форми та пріоритети державної інноваційної політики в промислово-розвинених країнах різні. Перший шлях стимулю-вання інноваційної діяльності характерний для Ізраїлю, Швеції, США, де державна підтримка розвитку наукомістких виробництв стала основою економічної політики країн. Інноваційна політика в США, наприклад, спрямована перш за все на залучення прива-тного капіталу в інноваційну діяльність та на захист підприємців від втручання держави в цій сфері діяльності. В Японії, навпаки, велику ролі» в регулюванні наукових досліджень відіграє дер-жава. В Швеції державна інноваційна політика гарантує фірмам списання на собівартість продукції до полонини всіх витрат на наукові дослідження.

Великобританія використовує переважно інший шлях побу-дови державної інноваційної політики. В 1991-92 рр. Великобри-танія висунулась в лідери світової економіки. В списку 100 най-потужніших компаній світу в 1991 р. було 16 британських ком-паній (другий показник після США), а за доходністю акцій наці-ональних корпорацій Великобританія поступалася тільки Нідер-ландам, обігнавши США, Японію і Німеччину [76]. Ці успіхи бу-ли пов'язані з державною інноваційною політикою, що прово-дилась у Великобританії з 80-х років

Досвід Ізраїля і Великобританії є цікавим для України, ос-кільки економічна ситуація в цих країнах напередодні реформ була подібна до української. Як британська, так і ізраїльська економіки традиційно характеризувались високим рівнем міліта-ризації. В Ізраїлі витрати на військові замовлення в 1982 р. ста-новили більш як 30% національного бюджету. Питома вага нау-ково-дослідних робіт в галузі військової техніки у Великобрита-нії становила більше 50% від їх загального обсягу [197]. Це не сприяло під нищенню ефективності науки і загострювало проти-річчя між науково-технічною політикою і загальною державною економічною стратегією. Тому для обох країн напередодні ре-форм актуальною була проблема конверсії, - передачі технологій з військових галузей в цивільні. Крім того, економіка обох країн була достатньо націоналізована. Важливі галузі промисловості і наукові установи знаходились в державній формі власності.

В Ізраїлі найважливішим напрямом економічної політики уряду стало створення наукових та індустріальних технологічних парків. Обраний для цього науковий напрям - розробка висо-ких технологій - відповідав ресурсним можливостям країни і був визначений її історичним минулим.

Майже 8% з 5,6 мільйонного населення Ізраїлю має вищу освіту. Протягом тривалого часу значна кількість