Метою економічної політики коленої держави є створення механізму, що забезпечуватиме її поступовий розвиток протягом тривалого часу. З плином часу змінюється ситуація в країні, змінюються пріоритети. Особливо це відчувається в науково-тех-нічній діяльності. Розвиток інноваційного підприємства розши-рює можливості держави. Тому при формування інноваційної по-літики важливим є визначення стратегії розвитку на перспек-тиву.

Так, в Японії трансформація інноваційної стратегії про-йшла такі етапи [126]:

1) покращення існуючих технологій, виробів, процесів;

2) застосування існуючих технологій (технічних ідей, принципів) до розробки нових виробів;

3) розробка та освоєння високорозвинених технологій (тех-ніки - в широкому розумінні слова);

4) створення «технологій майбутнього»;

5) винаходи та відкриття революційне нових технологічних принципів.

Японія зуміла вдало використати сильні сторони свого науково - інноваційного потенціалу для завоювання сучасних позицій на світовому ринку. Обмеженість природних та земельних ресур-сів, відірваність від ринків, обмеженість ресурсів капіталу після другої світової війни ставили Японію в досить тяжкі стартові умови порівняно з іншими країнами. Сильними сторонами країни були, по суті, тільки прекрасно підготовлені людські ресурси та можливість отримання дешевої електроенергії через сприятливі умови для організації гідроелектростанцій. Завдяки вдалій інвестиційній та інноваційній державній політиці японська промис-ловість розгорнула свої сильні фактори більш швидко і більш агресивно, ніж інші країни, що володіли суттєвими перевагами. Починаючи з невеликого стартового капіталу, його накопичення розвивалося в країні надзвичайно швидко через високу ощадну норму: відсутність соціального страхування, низький рівень жит-лового фонду та висока вартість житла, заборона розміщення капіталів за кордоном зробили економність традицією японської нації [156]. Інвестиційна політика японського уряду заохочувала накопичення та розміщення коштів в двох (!) пріоритетних галу-зях: сталеливарній та суднобудівній. Приватні особи, заохочува-лись урядом до розміщення заощаджень через систему поштових заощаджень (в поштових відділеннях, які були в наявності в кожному населеному пункті). Ці заощадження як кредитний ка-пітал розподілялися потім під контролем уряду через Японський банк розвитку під низькі проценти па потреби вітчизняних фірм в пріоритетних галузях. В 1970 р. в Японії відсутність капіталу вже не була обмежуючим фактором розвитку. Сьогодні Японія є однією з найбільш кредитоспроможних держав світу. Японська промисловість досягла високого рівня конкурентоспроможності, і було змінено пріоритетні напрями розвитку: з 60-х років ними стали автомобілебудування та електроніка.

В межах державної науково-технічної політики Японії ве-лика увага приділялась підготовці висококваліфікованих інже-нерних кадрів. Кількість інженерів з університетською освітою в Японії значно вища, ніж навіть в США. В 1986 р. в країні було 465 чотирьохрічних університетів та 548 дворічних, при вступі до яких випускники середніх шкіл проходили дуже суворий відбір. Крім того, 18 тисяч японських студентів навчалися Б 1987-88 рр. в університетах США. Якщо зважити на те, що основний рівень освіти формується в Японії безпосередньо через практичну діяльність в компаніях, які працюють в умовах жорсткої конкурентної боротьби, то можна зрозуміти засади - японського науково-технічного піднесення в 80-ті роки.

Японські компанії завжди самі безпосередньо займалися науковими дослідженнями. Крім того, багато коштів витрачалось і витрачається на придбання нових більш прогресивних техно-логій, на участь в міжнародних конференціях, вивчення досвіду іноземних компаній, літератури. В процесі зростання технологіч-них можливостей збільшувались асигнування па фундаментальну науку. Загальний рівень витрат на НДДКР зріс в Японії за ці роки з 1,9% ВНП в 1971 р. до 2,8% в 1987 р. [156].

Рада Європи регулярно друкує так звані «Зелені книги інновацій» (Green Paper on innovation – EC, Brussels) - статис-тичні бюлетені, де аналізуються поточні проблеми і перспективи діяльності країн Європейської Спільноти в інноваційній сфері. В збірнику « Green Paper on innovation » за 1996 рік було проведено аналіз причин, пов'язаних з відставанням в інноваційній сфері країн ЄС від Японії та США, які разом з країнами ЄС є членами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Причинами відставання було визнано:

v відставання в фінансуванні витрат на дослідження та розробки: в 1993р. в країнах ЄС вони складали 2,0% ВВГТ, а в Японії та США-2,7% ВВП;

v відносно низька питома вага науковців та інженерів, що зайняті дослідженнями та розробками, по відношенню до чисель-ності активного населення. В країнах ЄС цей показник дорівнює 4 чол./1000 чол., в Японії та США - 7 чол./1000 чол.;

v невідпрацьований механізм створення нових компаній в країнах ЄС: для організації та реєстрації компанії тут потрібно в середньому 300 днів;

v індустрія, що ґрунтується на ризиковому (венчурному) капіталі, інвестує суттєво менше коштів в високі технології в країнах ЄС порівняно з США;

v не всі країни ЄС ратифікували угоду «Європейський па-тент», а процедура реєстрації патенту в них в середньому трива-ла в 6 разів довше, ніж в США;

v недостатньо налагоджений взаємозв'язок між освітою, промисловістю та сферою досліджень і розробок.

Як свідчить досвід Японії та США, при формуванні дер-жавної інноваційної політики основними напрямами діяльності повинні стати конкретизація