Перехід української економіки до ринкових відносин супроводжується всезростаючим науково-технічним і технологічним відста-ванням від індустріально розвинутих країн.

Реальні витрати на науково-технічні розробки за останні чотири роки скоротилися більше ніж у шість разів.

Питомі витрати на інноваційну діяльність у Франції і Німеччині склали в 1993 р. 140 дол. на одного науково-технічного працівника.

У США і Японії — відповідно, 118 і 124 дол. (в Україні — близько 8 дол.).

Протягом останніх п'яти років чисельність науково-технічних працівників в Україні зменшилася вдвічі.

Щорічно за межі України емігрує в середньому близько 50 тис. дипломованих фахівців, причетних до інноваційної діяльності [25].

У даний час розвинуті капіталістичні країни, маючи 16% насе-лення Землі, споживають 70% ресурсів, що втягуються у вироб-ництво. Звідси випливає, що на душу решти 84% населення їх приходиться в 12 разів менше.

Щоб повсюдно досягти того ж рівня споживання ресурсів на ду-шу населення, що й у капіталістичних країнах, обсяг споживаних ре-сурсів повинен зрости більше ніж у п'ять разів при допущенні, що в цих капіталістичних країнах обсяг виробництва не зросте.

Викладене підкреслює складність нинішнього економічного ста-новища і показує можливість інновацій і управління інноваційною діяльністю, що забезпечувало б швидке впровадження в економіку досягнень НТП.

НТП є основним джерелом економічних і військових досягнень держави. Тому підтримка інноваційних процесів з давніх часів стала справою державної важливості.

Успіх інноваційної діяльності залежить від науково-технічного потенціалу країни, що визначається матеріально-технічною базою науки — науковими кадрами, фондами відкриттів, винаходів і ор-ганізаційно-управлінською структурою забезпечення НДДКР.

У сучасних умовах ринкова держава бере в основному на себе функції стимулювання НДДКР з метою поповнення ринку інновацій і визначає власні стратегічні пріоритети в інноваційній діяльності.

Для розвитку інноваційної діяльності держава:*

веде пряме бюджетне фінансування;*

надає безпроцентні банківські позички малим впровадженим підприємствам, окремим винахідникам;*

створює інноваційні фонди, що користуються податковими і мит-ними пільгами;*

створює мережу технополісів і технопарків;*

забезпечує правову охорону інтелектуальної власності;*

забезпечує конкуренцію в науковій і науково-технічній діяльності;*

сприяє розвитку міжнародного наукового співробітництва.

Державна інноваційна політика може бути централізованою, де-централізованою і змішаною.

При централізованій політиці держава звертається до твердих директивних заходів для організації робіт (Японія, Франція, Нідерланди).

Децентралізованій політиці відповідає більш складний механізм, при якому провідна роль у виборі пріоритетів належить суб'єктам господарської діяльності, а державі надається роль із забезпечення необхідних умов їхньої діяльності (США, Великобританія).

Змішаної політики дотримуються країни зі значною вагою держав-ного сектора економіки (Швеція), при якому застосовується централі-зована політика, а стосовно приватного сектора — децентралізована.

1.4. Державне регулювання інноваційної діяльності

в Україні

Перехід від адміністративно-командної системи управління на-уково-технічним прогресом до ринкового регулювання інноваційної діяльності потребує розробки нового інноваційного механізму, адек-ватного ринковим змінам. Під інноваційним механізмом слід ро-зуміти функціональну модель та сукупність метод в регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях управління.

Головною метою інноваційної політики держави є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково технічного по-тенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Основні напрямки інноваційної політики наведені в табл. 1.1. [6].

Регулювання інноваційної політики здійснюється таким шляхом:

v визначення і підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяль-ності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

v формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

v створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

v захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

v фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

v стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

v встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

Основні напрямки інноваційної політики держави

Основні напрямки інноваційної політики | Орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України.

Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку.

Формування нормативної правової бази у сфері інноваційної діяльності.

Створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу.

Забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності.

Ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері.

Здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферт технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок.

Фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності.

Сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури.

Інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності.

Підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

v підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

v надання індивідуальним винахідникам і малим впровадженим підприємствам безпроцентних банківських позик;

v створення венчурних інноваційних фондів, що користуються зна-чними податковими пільгами;

v зниження державних патентних зборів для індивідуальних ви-нахідників;

v відсрочення оплати патентних зборів із ресурсозберігаючими ви-находами;

v реалізація права на прискорену амортизацію обладнання;

v створення мережі технополісів, технопарків й інкубаторів.

Верховна Рада в сфері інноваційної діяльності здійснює роботу зі створення законодавчої бази нововведень, затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнувань для її підтримки.

АРК, обласні та районні ради відповідно до їх компетенції прово-дять таку роботу:

v створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кош-ти місцевих бюджетів;

v затверджують їх статути чи положення про них;

v підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

v доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;

v затверджують порядок формування і використання коштів кому-нальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

v контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за ко-шти місцевого бюджету через державні інновацій 1 фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);

v контролюють діяльність комунальних інноваційним фінансово-кредитних установ.

Функції