v здійснення державного управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;

v підготовка та подання Верховній Раді України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (як окрему загаль-нодержавну програму, так і загальнодержавних програм економіч-ного, науково-технічного, соціального, національно - культурного розвитку, охорони довкілля);

v здійснення заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів інно-ваційної діяльності;

v сприяння створенню ефективної інфраструктури у сфері іннова-ційної діяльності;

v створення спеціалізованої державної інноваційної фінансово-кредитної установи для фінансової підтримки інноваційних про-грам і проектів (затверджує її статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому централь-ному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності);

v підготовка та подання Верховній Раді України до проекту закону про державний бюджет України на відповідний рік пропозиції й щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки вико-нання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інно-ваційні фінансово-кредитні установи;

v затвердження положення про порядок державної реєстрації інно-ваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

v інформування Верховної Ради України про виконання інновацій-них проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Таким чином, на уповноважений орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності лягають повноваження з проведення такої роботи:

v здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

v підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріорітетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

v координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших цент-ральних органів виконавчої влади;

v створення свого окремого підрозділу для кваліфікування інно-ваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

v здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та веден-ня державного реєстру інноваційних проектів;

v підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій що-до створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних прог-рам і проектів, розробка статутів чи положень про ці установи;

v затвердження порядку формування і використання коштів підпо-рядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінан-сово-кредитних установ і контроль їх діяльності;

v делегування державним інноваційним фінансово-кредитним уста-новам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інновацій-них проектів та фінансова підтримка цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

v організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інно-ваційної діяльності.

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфе-рі повинно базуватися на ряді загальних принципів, таких як взаємна вигода, недопущення дискримінації, еквівалентна технологічна за-лежність сторін, раціональне поєднання лібералізації і протекціо-нізму і т.п. Як і при впливі на внутрішні науково-інноваційні проце-си, тут використовуються прямі й непрямі зв'язки.

У переліку інструментів державного регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва відзначаються також:

v вибір і раціоналізація пріоритетних напрямків співробітництва;

v фінансування кадрових обмінів;

v підключення до світових систем науково-технічної інформації;

v включення у світовий технологічний простір шляхом уведення в країні міжнародних стандартів і норм;

v надання юридичних, посередницьких, консультаційних та інших послуг учасникам співробітництва;

v підтримка міжнародних контактів малого і середнього інно-ваційного бізнесу;

v державне стимулювання закордонних інвестицій в інноваційну сферу й аналогічні вкладення вітчизняних інвесторів за кордоном;

v іноземне патентування за державний рахунок;

v закупівля зарубіжної науково-технічної літератури;

v залучення іноземних експертів до оцінки масштабних програм.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють підготовку про-позицій з реалізації інноваційної політики у відповідній галузі еко-номіки та створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації, а також доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснювати конкурсний відбір пріоритетних інноваційних проектів та фінансове підтримують їх у межах виділе-них коштів. Основна роль у проведенні інноваційної діяльності лягає на місцеві державні адміністрації, які відповідно до своєї компе-тенції:

v розробляють проекти регіональних і місцевих інноваційних про-грам і подать їх для затвердження відповідним місцевим радам;

v вживають заходів щодо виконання регіональних та місцевих інно-ваційних програм;

v залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання про-блем інноваційного розвитку регіонів, міст, населених пунктів;

v доручають державним інноваційним фінансово-кредитним уста-новам (їх регіональним відділенням) або комунальним інно-ваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному бюджеті;

v готують і подають відповідним радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм;

v подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному орга-ну виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно вклю-чення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи.

З метою ефективної концентрації науково-виробничого по-тенціалу на реалізації пріоритетних проблем, які вимагають акуму-ляції значних інвестицій розробляються науково-технічні програми. Розроблені програми дозволяють комплексно вирішити галузеві, міжгалузеві, регіональні та державні проблеми і базуються на основі розроблених прогнозів. Прогнозування є найважливішою функцією державного регулювання інноваційної діяльності і служить інфор-маційним середовищем для формування державних науково-технічних пріоритетів і розробки відповідальних науково-технічних програм. У прогнозі повинні бути погодженні напрямки розвитку всіх галузей національної економіки.

Сьогодні у роботі над прогнозами необхідно враховувати: нову політичну та економічну ситуацію; регіоналізацію економіки; пе-рехід на ринкові відносини і звуження сфери державного регулюван-ня; зміну пріоритетів і механізму інноваційної діяльності; господар-ську самостійність підприємств і організацій; зміну структури власності; загострення проблем екології; енерго- та ресурсозбереження; необхідність формування перспективного інноваційного потенціалу і його ефективне використання.

В ринкових умовах прогнозування стає важливим інструментом альтернативного передбачення чинників, тенденцій і результатів на-уково-технічного розвитку.

Допущені в минулому деформації в економіці знижують мож-ливість використання у прогнозі даних ретроспективного аналізу. Використання цих даних можливе лише для виявлення проблем, що переходять у прогнозований