Теоретичні та методичні основи аналізу трудового потенціалу

1.1 Економічна суть трудового потенціалу

Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах використовуються поняття “робоча сила” і “людський капітал”. Під робочою силою прийнято розуміти здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та інтелектуальних даних, що можуть бути застосовані у виробництві. Практично робоча сила характеризується як правило, показниками здоров’я, освіти і професіоналізму. Людський капітал розглядається як сукупність якостей, що визначають продуктивність і можуть стати джерелами доходу для людини, родини, підприємства і суспільства. Такими якостями зазвичай вважають здоров’я, природні здібності, освіту, професіоналізм, мобільність.

Узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Словом “потенціал” звичайно позначають засоби, запаси, джерела, що можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретній обстановці.

В усьому світі прийшли до визнання, що головною продуктивною силою є людина. Кожен працівник, окремі групи і суспільство в цілому мають у розпорядженні можливості і здібності здійснювати й удосконалювати трудову діяльність, істотно підвищувати її ефективність.

Термін “потенціал” був введений у науковий обіг 10-15 років тому. Трактування даного терміна означає наявність у кого-небудь (окремо узятої людини, первинного трудового колективу, суспільства в цілому) схованих, що ще не виявили себе, можливостей чи здібностей у відповідних сферах життєдіяльності. Визначаючи дану економічну категорію, варто мати на увазі, що потенціал (економічний, виробничий, трудовий) являє собою узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив’язану до місця і часу [].

Трудовий потенціал (ТП) – це інтегральна сукупність можливостей населення здійснювати трудову, у тому числі підприємницьку, інноваційну діяльність суб’єктів. Трудовий потенціал є найціннішим ресурсом суспільства, який потрібно зберігати і примножувати для формування нації, отримання гідного місця в економічному, політичному, духовному житті європейських держав.

ТП узагальнює кількісно-якісні властивості людини праці, його стан визначає продуктивні потужності території, поступальний розвиток, конкурентоспроможність і соціально-економічне місце серед регіонів [].

Тобто, компоненти ТП повинні характеризувати:

психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності;

можливості нормальних соціальних контактів;

здатність до генерації нових ідей, методів, образів, понять;

раціональність поводження;

наявність знань і навичок, необхідних для виконання визначених обов’язків і видів робіт;

пропозицію на ринку праці.

Приведеним аспектам відповідають такі компоненти ТП:

здоров’я;

моральність і уміння працювати в колективі;

творчий потенціал;

активність;

організованість і асертивність (гармонічне поєднання властивостей особистості);

освіта;

професіоналізм;

ресурси робочого часу.

Показники, що характеризують ці компоненти, можуть відноситися як до окремої людини, так і до різних колективів, у тому числі до персоналу підприємства і населення країни в цілому.

Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових характеристик, концентрує в собі одночасно три рівні зв’язків і відносин:

перший рівень відбиває минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення та можливість функціонування і розвитку;

другий рівень характеризує сьогодення з точки зору практичного застосування і використання наявних здібностей;

третій рівень орієнтований на розвиток: у процесі трудової діяльності працівник не тільки реалізує свої здібності, а й здобуває нові навички.

Розрізняють ТП окремої людини (працівника), підприємства, території, суспільства.

ТП особистості формується під впливом таких якостей, як уміння і бажання трудитися, ініціативність у праці і господарській заповзятливості, творча активність тощо.

Вихідною структуроутворюючою одиницею ТП є ТП працівника (особистості), що складає основу формування трудових потенціалів більш високих структурних рівнів. ТП працівника не є величиною постійною, він безупинно змінюється. Працездатність людини і творчі здібності, що накопичуються в процесі трудової діяльності, зростають у міру розвитку й удосконалення знань і навичок, поліпшення умов праці і життєдіяльності. Але вони можуть знижуватися, якщо, зокрема, погіршується стан здоров’я працівника, посилюється режим праці і т. п.

ТП працівника включає:

психофізіологічний потенціал – здатності і схильності людини, стан її здоров’я, працездатність, витривалість, тип нервової системи і т. п.;

кваліфікаційний потенціал – обсяг, глибина і різнобічність загальних і спеціальних знань, трудових навичок і умінь, що обумовлюють здатність працівника до праці визначеного змісту і складності;

особистісний потенціал – рівень громадянської свідомості і соціальної зрілості, ступінь засвоєння працівником норм ставлення до праці, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби у сфері праці.

ТП працівника залежить від ступеня взаємного узгодження в розвитку психофізіологічного, кваліфікаційного й особистісного потенціалів.

Стосовно до підприємства ТП являє собою граничну величину можливої участі працівників у виробництві з урахуванням їхніх психофізіологічних можливостей, рівня професійних знань, накопиченого досвіду при наявності необхідних організаційно-технічних умов.

ТП підприємства як система завжди більший суми її складових – індивідуальних трудових потенціалів окремих працівників. Уже саме об’єднання працівників у єдиний і планомірно організований процес праці породжує ефект колективної праці, що перевершує суму сил працівників, що діють індивідуально.

Структура ТП підприємства являє собою співвідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, професійних та інших характеристик груп працівників і відносин між ними. У ТП підприємства можна виділити такі компоненти:

кадрова складова, яка включає: кваліфікаційний потенціал (професійні знання, уміння і навички) і освітній потенціал (пізнавальні здібності);

професійна структура колективу, яка пов’язана зі змінами зі змістом праці під впливом НТП, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення трудових операцій;

кваліфікаційна структура, яка визначається якісними змінами в ТП (ріст умінь, знань, навичок) і відбиває, насамперед зміни в його особистісній складовій;

організаційна складова ТП, яка включає високу організацію і культуру праці, знаходячи своє вираження в чіткості, ритмічності, погодженості трудових зусиль і високого ступеня задоволеності працівників своєю працею. Організаційна складова ТП багато в чому визначає ефективність функціонування трудового колективу як системи в цілому і кожного працівника зокрема; і з цих позицій безпосередньо пов’язана з ефективним використанням ТП.

Суспільний ТП,