1.3 Методика оцінки трудового потенціалу

Трудовий потенціал – це інтегральна сукупність можливостей населення здійснювати трудову, у тому числі підприємницьку, інноваційну діяльність суб’єктів. Трудовий потенціал є найціннішим ресурсом суспільства, який потрібно зберігати і примножувати [9].

Методичні принципи оцінювання трудового потенціалу базуються на розумінні трудового потенціалу як системної складної категорії, вивчення якої вимагає комплексного підходу. Такий підхід передбачає різнобічне дослідження потенціалу з урахуванням оцінок демографів, географів, економістів та інших фахівців [2].

Для всебічного дослідження трудового потенціалу треба знати можливості наявного працездатного населення до праці, а також те, наскільки ці можливості в даний момент часу реалізовуються цим населенням у його трудовій діяльності [10]. Тобто до поняття “трудовий потенціал” потрібно підходити з двох сторін, згідно з ознаками “властивість – відношення”, які відображають відповідно атрибутивний і регулятивний аспекти цього поняття [11]. Відповідно до цих аспектів слід розрізняти такі форми трудового потенціалу регіону: номінальний і реальний.

Під номінальним трудовим потенціалом регіону розумітимемо максимальні можливості (реалізовані і нереалізовані), залучення працездатного населення до трудової діяльності, визначенні як сукупність його кількісних і якісних характеристик з урахуванням умов і регіональних особливостей, яків пливають на його розвиток. Ця форма ТП відображає атрибутивний аспект цього поняття. Він не складається із суми трудових потенціалів індивідуумів, а є окремим показником, який має кількісну міру і визначається за здоров’ям населення регіону, демографічними, освітніми, кваліфікаційними, інтелектуальними, етнокультурними та іншими його параметрами. Номінальний трудовий потенціал виявляється через його використання в процес суспільно-виробничих і невиробничих відносин.

Реальний трудовий потенціал характеризує відношення між номінальним трудовим потенціалом і його використанням. Це частина номінального ТП, яка реалізує себе за заданих умов. Таку умовну модель трудового потенціалу регіонів виразимо за допомогою такої формули:

(1.5),

де НТПі, РТПі –величини відповідно номінального та реального трудових потенціалів і-го регіону, НВТПі – величина не використовуваного номінального ТП і-го регіону.

З формули (1.5) отримаємо [10]:

(1.6).

Досліджуючи трудовий потенціал, науковці рідко проводять вимірювання чи, тим більше, економіко-математичне моделювання. Найчастіше науковий аналіз зосереджується на вирішенні дуже важливого, але обмеженого завдання – вивчення предмета дослідження. Та будь-які економічні проблеми можна розв’язати реально (а не тільки формально) лише тоді, коли їх вивчення здійснюється на підставі вимірювання й моделювання. Тобто виробити оптимальні механізми регулювання ТП регіону можливо лише за умови всебічного його дослідження, яке охоплює вивчення оцінювання (вимірювання) та моделювання (опис) стану та процесу трансформації цього потенціалу. Проблема вивчення звичайно є вихідною серед цих трьох проблем економічного аналізу, а проблема вимірювання – центральною. Проте всі ці проблеми потрібно вирішувати одночасно [10].

Учені-економісти пропонують різні підходи щодо оцінювання величини ТП регіону. Сукупність цих підходів можна поділити на методи прямого і непрямого вимірювання. Пряме оцінювання, з точки зору демографів, базується на використанні показників середнього віку трудового життя для кожної людини. [5]. Сукупний потенціал людей на період їх трудової діяльності при виповненні їм х років визначається за формулою [6]:

(1.7),

де – потенціал особистості на період її трудової діяльності при виповненні їй х років, коли вона ще не вступила у вік х+k років.

В економічній літературі є різні підходи до прямого оцінювання трудового потенціалу. Вчені-економісти пропонують оцінювати трудовий потенціал за допомогою чисельності трудових ресурсів, зайнятих у суспільному виробництві. Ця величина характеризує живу працю, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва. Деякі економісти вважають, що оцінювати трудові ресурси треба за фактичною і нормативною оплатою праці одного робітника, затратами на відтворення трудових ресурсів до вступу їх у виробничий процес, за розміром середньорічної продуктивності праці за середню тривалість трудового життя. Є також метод грошового оцінювання трудових ресурсів, яке являє головну методичну складність при грошовому визначенні вартості трудового потенціалу [2].

У сільському господарстві, наприклад, цей метод зводиться до визначення суми матеріально-технічних ресурсів, яка може замінити одного сільськогосподарського працівника у процесі виробництва [7].

Непряме оцінювання трудового потенціалу пов’язане з визначенням його величини за результатами використання потенціалу у виробництві. Як вважають деякі економісти, трудовий потенціал можна виміряти трудовим внеском тих, хто працює у суспільному виробництві при оптимальному використанні їх можливостей. На рівні держави трудовий внесок може визначатися національним доходом, на рівні області – сукупним суспільним продуктом. Критеріальним показником використання трудового потенціалу може бути приріст національного доходу як створення вартості, що враховує всі затрати живої праці робітників виробничої сфери.

Приріст національного доходу безпосередньо залежить від кількості праці, яка використовується у сфері матеріального виробництва. Доля приросту національного доходу завдяки інтенсивним факторам, що пов’язані із затратами живої праці, визначається за формулою:

(1.8),

де у – доля приросту національного доходу, – коефіцієнт еластичності обсягу національного доходу від чисельності робітників, l – середньорічні темпи приросту чисельності робітників матеріального виробництва.

Показник приросту національного доходу характеризує ефективність використання трудового потенціалу. У зв’язку з цим зміни у використанні трудового потенціалу зумовлюються змінами у затратах праці. Цю залежність можна записати як балансове співвідношення:

(1.9),

де li, lg – коефіцієнти затрат праці у відповідних сферах діяльності.

Ефективність використання трудового потенціалу пов’язана також з продуктивністю