Основу кожного нормативу праці становить певний ступінь її інтенсивності. Норми затрат праці мають бути такими, щоб сприяти досягненню найвищого рівня продуктивності праці, тобто забезпечувати максимально можливий трудовий внесок на основі суспільно необхідної (нормативної) інтенсивності праці.

Доведено, що з фізіологічної точки зору праця не тільки не шкодить нормальному розвитку людини, якщо нормативи її встановлені оптимальними, а навпаки, є необхідною умовою нормального функціонування людини. До того ж можна створити певні умови для розширення фізіологічних і соціальних меж підвищення інтенсивності праці, яка б з точки зору розвитку виробництва могла забезпечити необхідний рівень продуктивності суспільної праці, а з боку фізіологічних затрат і нормальної життєдіяльності людини – реалізацію її здібностей і можливостей через трудовий процес. Нормальна інтенсивність праці передбачає таке навантаження на працюючого, яке б давало оптимальний виробничий ефект, виключаючи можливість шкідливого перевантаження організму.

Розвиток продуктивних сил, характер виробничих відносин впливають на кількісні і якісні зміни інтенсивності праці, яку можна визначити таким чином. Якщо масу праці (Е) як затрати життєвої сили людини розрахувати в одиницях часу, то будемо мати інтенсивність праці (І):

(1.10),

де t – тривалість праці.

Якщо масу праці як витрати життєвої сили людини розрахувати на одиницю споживної вартості (Р), то одержимо трудомісткість праці (W):

(1.11).

Однак треба зазначити, що на сьогодні норми затрат фізичної і нервової енергії робітників розроблені недостатньо. З існуючих нормативів для характеристики затрат енергії робітників найбільше розроблені нормативи праці, які регламентують максимально дозволені навантаження на організм працюючих. Значно ширше застосовуються вимірювання затрат праці за допомогою робочого часу, оскільки, як відомо, інтенсивність праці, її трудомісткість у практиці господарювання визначаються на основі затрат живої праці в одиницях робочого часу [2].

Засобом забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці є нормування праці. Проте не може бути й мови про зростання продуктивності праці за рахунок підвищення її інтенсивності понад нормативний рівень. Суспільство зацікавлене в інтенсифікації праці з точки зору “ціни” одиниці часу, яка повинна бути відображена у споживній вартості. Норма часу, пов’язана з виробництвом одиниці продукції, і є мірою її випуску [1]. Інтенсивність праці – це маса праці, яка витрачається за одиницю часу, тобто мускульна, нервово-психічна, механічна, фізична, хімічна та біологічна енергія. Всі види енергії, які витрачаються у процесі праці, у кінцевому рахунку перетворюються в теплову. Фізіологи встановили, що “для нормального функціонування організму кількість енергії, яка витрачається безпосередньо на роботу, повинна становити в середньому на добу 1200-1300 ккал” [1].

Таким чином, трудовий внесок зайнятих у суспільному виробництві (r) в результаті їх оптимальних виробничих можливостей має забезпечуватись суспільно необхідною (нормативною) інтенсивністю праці:

(1.12),

де Р – обсяг вироблених споживних вартостей, Е – затрати енергії робітників у калоріях – маса витраченої життєвої сили людини. Такий підхід нагадує принцип “оптимуму”, який запропонував О. О. Єрмановський. Він зазначав, що справжня раціоналізація не може не враховувати принципу “оптимуму” “стосовно всіх без винятку факторів виробництва” [4].

Оптимальний трудовий внесок визначається за допомогою можливих затрат фізичних і розумових здібностей, тобто життєвих сил індивіда. Реальний трудовий внесок характеризується фактичними затратами його продуктивних можливостей. Оптимальний трудовий внесок забезпечується оптимально необхідною інтенсивністю праці. Фактична інтенсивність є основою фактичного трудового внеску працівника. Чим ближче фактична інтенсивність праці до її суспільно необхідної величини, тим ефективніше використовується трудовий потенціал. Підвищення інтенсивності праці до суспільно нормативного рівня визначає і підвищення ефективності використання трудового потенціалу. Зміни в інтенсивності праці безпосередньо пов’язані з рівнем її трудомісткості. Нормативна трудомісткість враховує всі існуючі резерви її зниження з урахуванням типу, масштабу, характеру виробництва, використання науково-технічного прогресу в розвитку засобів виробництва, його організації, тощо.

Нормативна трудомісткість відбиває суспільно необхідні затрати праці. Зниження трудомісткості, зменшення затрат живої праці сприяють зростанню його продуктивності. Резерви зниження трудомісткості (Т) визначаються різницею між фактичними затратами праці (фактична трудомісткість Тф) і їх величинами в умовах застосування найпрогресивнішої техніки, технології і організації праці виробництва (Тпр):

(1.13).

Із зміною (зменшенням) трудомісткості (досягненням нормативного рівня) фактична продуктивність праці буде збільшуватись, наближаючись до суспільно необхідного нормативного рівня.

Оптимальний трудовий внесок, який визначається необхідною (нормативною) інтенсивністю, дорівнює 1. фактичний рівень використання виробничих можливостей можна записати через х. тоді резерв використання продуктивних можливостей (підвищення ефективності трудового потенціалу) у кожний визначений час при існуючому рівні розвитку продуктивних сил буде дорівнювати 1-х [2].

Отже, кожен із розглянутих критеріїв оцінювання трудового потенціалу має свої особливості. Застосування будь-якого з них визначається цілями оцінки й завдання, які потрібно вирішити в результаті цієї оцінки. Для комплексного оцінювання ТП потрібно поєднати різні критерії, які взаємно доповнюють один одного, дають можливість вибрати правильне рішення у процесі розроблення політики зайнятості на рівні регіону та держави. Однак такий шлях громіздкий і потребує великих затрат. Завдання ще більше ускладнюється під час дослідження якісних змін трудового потенціалу [10].

Тому досить важливо розробити універсальну методику вимірювання величини ТП регіону. Для оцінки величини номінального чи реального ТП регіону можна скористатися теорією первинних чи похідних вимірювань [8]. В обох цих випадках необхідне використання експертної інформації.

У теорії первинних вимірювань формальний опис множини об’єктів А={а1, а2, …an} і множини бінарних однорідних відношень R={R1, R2, … Rn} між цими об’єктами існує емпірична система з відношеннями М={A, R}. Для самої процедури вимірювання