Оскільки ТП регіону характеризується кількістю трудових ресурсів у цьому регіоні, рівнем їхніх знань, навичок, здоров’я, підприємливості тощо, то його величину можна визначити за значеннями складових показників, використовуючи теорію похідних вимірювань. Цю проблему можна розглядати ще як проблему групового вибору чи багатовимірного оцінювання.

Комплексна оцінка номінального чи реального трудового потенціалу регіону має будуватися на основі відповідних систем часткових показників з подальшим формуванням інтегральних (комплексних) показників. У цьому разі для обчислення можна використовувати значення початково вибраних чи узагальнених ознак, які визначені на підставі факторного аналізу, багатовимірного метричного чи неметричного шкалювання, або іншими методами.

Недовикористання номінального ТП регіону відбувається через те, що частина працездатного населення цього регіону не працює, неповно зайнята чи працює не за фахом. Величина реального трудового потенціалу в регіоні визначається не тільки наявними трудовими ресурсами з притаманними їм якісними параметрами, а й економічною активністю населення регіону, рівнем його зайнятості й умовами праці, іншими регіональними чинниками. Тому, обчислюючи величину реального ТП, потрібно враховувати значення цих показників.

Отже, хоча реальний ТП є частиною номінального трудового потенціалу, враховуючи сказане вище і формулу (2), слід перший оцінювати за допомогою складових характеристик другого і величини його недовикористовуваної частини. Тобто, для оцінки реального ТП, крім складових номінального ТП, треба враховувати, зокрема, значення в регіоні таких показників: кількість економічно активних осіб серед населення регіону, кількість незайнятих, кількість безробітних і т. д.

На підставі величини номінального ТП регіону неможливо оцінити його якість. Наприклад, в Китаї і Японії, за оцінками експертів, великий номінальний ТП. Однак в Японії це є наслідком більшою мірою високої його якості, а в Китаї – великої кількості працездатного населення. Тому при комплексному дослідженні номінального ТП регіону потрібна інформація не тільки про його величину, а й рівень його розвитку. Рівень розвитку номінального ТП вищий у тому регіоні, в якому якість цього потенціалу краща. Цей показник можна розраховувати як відношення величини номінального трудового потенціалу до кількості працездатного населення регіону:

(1.14),

де РНТПі – рівень розвитку номінального ТП і-го регіону, ПНі – кількість працездатного населення і-го регіону.

Тобто РНТПі буде усереднений індивідуальний трудовий потенціал в і-му регіоні. Його ще називають середній номінальний трудовий потенціал регіону.

Можна ввести дещо умовний показник, який характеризує рівень розвитку реального трудового потенціалу. Визначити величину цього показника можна за формулою:

(1.15),

де РРТПі – рівень розвитку реального ТП і-го регіону.

Формули (10), (11) мають сенс у разі вимірювання номінального чи реального ТП за допомогою шкали відношень. Однак у разі врахування синергетичного ефекту величини НТПі і РТПі можна вимірювати за допомогою шкали порядку, у якій немає операції ділення. Тому для оцінювання РНТПі і РРТПі пропонується будувати інтегральні показники аналогічного розрахунку величин номінального чи реального ТП, але на підставі відносних часткових показників.

При цьому значення цих відносних показників отримують діленням значень часткових показників, які використовуються для розрахунку величин номінального та реального ТП, на кількість працездатного населення працездатного віку.

Кожен інтегральний показник, який використовується у практиці досліджень, має свої межі застосування та свої позитивні й негативні сторони. Не всі вони враховують те, що деякі з часткових показників стимулююче діють на виміряну величину, а деякі – дестимулююче. Безрозмірні величини, до яких зводять значення початкових показників, не завжди можна пояснити. Алгоритми отримання деяких функцій переважно не враховують відмінність у вагах часткових показників. За допомогою цих функцій переважно можна порівнювати регіони за сукупністю значень первинних часткових показників для якогось конкретного періоду часу або визначити зміни, які відбуваються в одному регіоні протягом кількох періодів часу.

Розглянемо детальніше одну із методик розрахунку інтегрального показника для І регіону і Т проміжків часу. Нехай ТП регіону характеризується J ознаками. На початковому етапі розрахунку величини цього показника формується тривимірна матриця початкових даних X(t)=[xtij], де . У цій матриці індексу і відповідає номер регіону, індексу j – номер простого (первинного) показника, індексу t – номер часового періоду (року). Тобто xtij – значення j-ї ознаки для i-го регіону за t-й проміжок часу . Першим етапом розрахунків є стандартизація ознак за формулою:

(1.16)

де , – відповідно середнє арифметичне і середнє квадратичне відхилення j-ї ознаки. Їх можна обчислити за формулами:

(1.17)

(1.18)

Унаслідок такої стандартизації відбувається вирівнювання значень ознак і втрата інформації про якісний бік цих ознак. Тому в разі потреби можна ввести вагові коефіцієнти, за допомогою яких впорядковуються ознаки за їх значущістю (пріоритетністю). Щоб урахувати пріоритетність показників, їх значення множать на вагові коефіцієнти cj , які можна обчислювати на підставі експертних оцінок, отриманих, наприклад, методом “Дельфі”.

Урахувавши пріоритетність показників, їх поділяють на стимулятори, де стимулятори та номінатори. Далі номінатори замінюють на такі стимулятори чи де стимулятори, які мають інтерпретацію, близьку до