Кредитна система
Існує два підходи до визначення суті кредитної системи:
кредитна система Ї це сукупність кредитних відносин, форм кредиту і методів кредитування та кредитних установ країни.
кредитна система Ї сукупність усіх кредитних установ країни.
Розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі зумовили зростання обсягів грошових потоків, що викликало необхідність організації їх технічного обслуговування, а збільшення товарних потоків і обсягу виробництва спричинило виникнення потреби у підприємницькій діяльності, що за рахунок нагромадження і перерозподілу грошових коштів стимулювала процес обміну.
Формування кредитної системи відбулося у кілька етапів:
існування найпростішої форми кредитних відносин, що відбуваються між кредитором і позичальником без участі посередників;
виникнення посередників, які акумулюють вільні кошти і надають їх у позику та здійснюють розрахунки між суб’єктами ринкових відносин;
створення та організація банківських інституцій, поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що обслуговують сегменти ринку, незайняті банками;
створення єдиного регулюючого органу кредитної системи Ї центрального банку, що виконує функції управління процесами у грошово-кредитній сфері.
Банківська система Ї це законодавчо визначена, структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.
Банківська система більшості країн складається з двох рівнів:
центральний банк;
комерційні банки;
Функції банківської системи полягають у:
здійсненні державного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;
трансформаційна;
забезпечує збалансованість попиту і пропозиції на фінансовому ринку через обмеження ЦБ;
емісійна.
Центральний банк Ї це емісійний, розрахунковий і касовий центр, який здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується в ролі інструмента грошово-кредитної політики держави. Він реалізує грошово-кредитну і валютну політику уряду, здійснює емісію грошових засобів, управління офіційними золотовалютними резервами, виступає банком держави і комерційних банків.
Комерційні банки Ї багато профільні кредитні інститути, які здійснюють фінансові операції та послуги, пов’язані з обслуговуванням клієнтів у всіх сферах економіки.
Конкуренцію на ринку банківських послуг створюють спеціалізовані фінансово-кредитні інститути, пропонуючи позики під нижчі відсотки ніж банки.
Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути Ї це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи вузьке коло клієнтури.
Передумови появи СФКІ пов’язані із необхідністю обслуговування секторів позичкового капіталу, де необхідні спеціальні знання і технічні прийоми або тих, які є не досить прибутковими для комерційних банків.
СКФІ з’явилися ще у 19-му столітті. У першій половині 20 століття значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше Ї пенсійні фонди і кредитні спілки.
Така ситуація обумовлена:
зростанням доходів і заощаджень різних верств населення і бажання їх отримати додатковий дохід;
потреба у створенні системи соціального страхування та пенсійного забезпечення;
зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів, що зумовило виникнення фінансових посередників, які за рахунок портфельних інвестицій полегшують рух капіталів в економіці.
СКФІ характеризуються здатністю акумулювати значні суми коштів на тривалі терміни. Сьогодні існування СКФІ обумовлене недостатнім розвитком банківської системи, обмеженістю банківського капіталу, що робить банківські позики дорогими і послуги банків не можуть охопити весь спектр фінансових послуг, попит на які існує на грошовому ринку України.
Страхові компанії Ї це спеціалізовані інститути, що виконують страхові функції, формуючи за рахунок страхових внесків Ї премій цільові грошові фонди та здійснюючи з них виплати при настанні певних подій Ї страхових випадків.
Види страхування:
майнове;
особисте;
страхування відповідальності перед третіми особами;
перестрахування Ї страхування вже застрахованих об’єктів з метою зниження ризику і перерозподілу відповідальності.
За формою організації виділяють акціонерні та взаємні страхові компанії. Капітал акціонерних СК формується за рахунок випуску і розміщення акцій, які дають право на отримання частини доходу власникам Ї юридичним і фізичним особам. Капітал взаємних СК формується за рахунок страхових платежів окремих страхувальників, які і є вступним паєм, а придбання страхового полісу гарантує виплату дивідендів.
Пенсійні фонди Ї це спеціалізовані фінансові установи, які здійснюють залучення і нагромадження грошових коштів на умовах тривалого аньюітету, призначених для пенсійного забезпечення громадян.
Приватні пенсійні фонди призначені для виплат пенсій і допомог працівникам підприємств Ї засновників, а кошти пенсійних фондів формуються з відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств і прибутку від операцій, здійснюваних самим фондом.
Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних чи місцевих органів влади за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів та внесків працівників державних структур.
Діяльність пенсійних фондів пов’язана із нагромадженням значних сум коштів на тривалі терміни, а величину необхідних пенсійних виплат можна достовірно передбачити, що підвищує їх фінансову стійкість і дозволяє забезпечувати мінімальну ліквідність, стимулюючи довгострокові інвестиції в цінні папери приватних підприємств чи боргові державні зобов’язання.
Інвестиційні фонди Ї особливий вид СКФІ, які забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні інвестиційні сертифікати, фонди акумулюють грошові кошти і вкладають їх у акції і облігації різних підприємств на внутрішньому і при наявності дозволу ЦК РЦПіФБ Ї на зовнішньому.
Інвестиційні фонди здійснюють на професійній основі портфельні інвестиції у цінні папери, за рахунок постійної купівлі-продажу ЦП інвестиційним фондом капітал переміщується у найбільш перспективні підприємства і галузі промисловості.
Перші інвестиційні фонди виникли у 1822 році у Бельгії. У 60-х роках 19 ст. в Англії і працювали з цінними паперами колоніальних підприємств. Значне зростання і розвиток інвестиційних фондів спостерігався у післявоєнний період, що викликане зростанням добробуту і пожвавленням інвестиційної активності широких верств населення.
Інвестиційні фонди відкритого типу випускають інвестиційні сертифікати, які вільно обертаються на ринку цінних паперів і їх власники від фонду можуть їх випуску в момент
