Основні ознаки позичкового капіталу наступні:

позичковий капітал – капітал власність. Власником позичкового капіталу залишається кредитор, а позичальник повинен отримати дохід більший від авансованого капіталу та розмір плати за його використання. Власник отримує позичковий відсоток, а позичальник решту прибутку.

специфічний товар. Об’єктом купівлі-продажу є гроші як капітал, тобто вартість, що в процесі функціонального використання збільшуючись дає прибуток.

специфічна форма відчуження. На відміну від товару позичковий капітал не продається з переуступкою права власності, а надається в позику на певний час і з умовою повернення з позичковим відсотком.

Позичковий капітал виникає у процесі трансформації заощаджень і вивільнених коштів у кредити. Джерелом позичкового капіталу виступає ринок позичкових капіталів – сегмент фінансового ринку, на якому формується попит і пропозиція позичкового капіталу. Ринок позичкових капіталів створюють банківські та інші фінансово-кредитні установи кредитної системи.

Позичковий процент (процент за кредит) – плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічний зміст позичкового процента – це те, що він є частиною прибутку, отриманого від взятого у кредит грошового капіталу – є ірраціональною ціною позичкового капіталу. Джерелом процента є додаткова вартість створена в процесі використання позичкового капіталу.

В економічній теорії позичковий процент Дж. Кейнс розглядав як плату за розставання з ліквідністю. Величина позичкового процента:

1) прямо пропорційна перевагам ліквідності;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.

Величина позичкового проценту характеризується нормою процента:

Норма % = | Річний дохід на позичений капітал | Ч 100%

Сума кредиту

Ринкова норма процента залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Максимального рівня воно досягає при економічній кризі, коли вкладники з метою збереження капіталу намагаються його отоварити, що веде до зменшення депозитів і загострює попит на позичковий капітал для погашення боргових зобов’язань (норма прибутку знижується до нуля).

У період депресії відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу, його нагромадження у вигляді позичкового капіталу, знижується і середня норма прибутку і норма процента. Для періодів пожвавлення і промислового піднесення характерним є те, що значно зростає попит на кредити при недостатніх обсягах позичкового капіталу, тому підвищується норма процента.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких спричиняє підвищення процентних ставок, захищаючи позичковий капітал від знецінення.

Номінальна процентна ставка – без врахування інфляції.

Реальна – з врахуванням індексу інфляції. Темпи зростання ставок повинні випереджати темпи інфляції.

Процентні ставки бувають: постійні (фіксовані) – не змінюються в процесі інфляції; змінні – змінюються в процесі кредитування.

Фактори, що визначають розмір процентних ставок:

- макрорівень: | попит та пропозиція на кредитному ринку;

стабільність грошового ринку в країні;

рівень облікової ставки НБУ.

- мікрорівень: | межа кредиту;

розмір кредиту;

термін користування;

рівень ризику.

Кредитний ризик – ризик неповернення основної суми боргу.

Процентний ризик – ризик неповернення процентів за використання позики.

Розрізняють дві стадії кредиту:

трансформація заощаджень населення, вивільнених коштів на розрахункових рахунках підприємств, амортизаційних відрахувань, цільового використання коштів у позичковий капітал (шляхом залучення на депозити). На цій стадії вільні грошові кошти від власників переходять у розпорядження фінансово-кредитних установ на умовах поворотності, терміновості та платності.

кредитування господарюючих суб’єктів. Надання кредитів фінансово-кредитними установами. В результаті чого здійснюється приплив капіталу у пріоритетні галузі виробництва, що дають найвищу віддачу.

Закономірності руху кредитів:

Оскільки сама природа кредитної операції ґрунтується на тимчасовому позичанні чужої власності, це зумовлює необхідність матеріальної відповідальності учасників такої операції за виконання взятих на себе зобов’язань.

Кредитні відносини не можуть виникнути між суб’єктами, якщо авансовані у виробничу сферу кошти не здійснюють кругообороту або коли позичальник не має постійного доходу.

Збіг інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення має цільове призначення і забезпечення позики, термін кредитування, величина відсотка, наявність альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

Кредитори і позичальники виступають суб’єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності (проекти, цільові програми) чи грошові цінності щодо яких укладається кредитна угода називають – об’єктом кредитних відносин.

Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах поворотності, строковості і платності.

Позичальник – сторона, що отримує позику.

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом об’єктів та характером їх економічної діяльності, що визначає умови використання кредиту та його погашення:

кредитні відносини між банками та суб’єктами господарювання;

між суб’єктами господарювання – запровадження комерційного кредиту та вексельного обігу;

між банками та державою у процесі реалізації державних цінних паперів;

між банками та населенням: надання споживчих кредитів, вклади на депозити;

зовнішньоекономічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на умовах повернення у встановлений термін та з виплатою відсотків.

Внаслідок зміни економічних умов у країні відбувається зміна ролі кредиту та сфери його застосування. Так, в умовах функціонування повноцінних грошей роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей незначною мірою залежала від застосування кредиту. Зменшення маси неповноцінних грошей в обігу здійснювалось перетворенням їх у скарб без участі кредиту.

При функціонуванні неповноцінних грошей збільшення або зменшення їх маси відбувається завдяки кредитним операціям, в наслідок чого роль кредиту зростає.

Ще більше значення має кредит в умовах інфляції, бо регулювання грошової маси в обігу за допомогою кредиту має велике значення для підтримання стабільності купівельної спроможності грошової одиниці.

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування.

Кредит впливає на формування пропорцій виробничої системи: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання;