Дж. Кейнс розвинув теорію попиту на гроші , створивши теорію переваги ліквідності, яка є продовженням кембриджського підходу. Він визначив три мотиви нагромадження грошей: 1) трансакційний (операційний), пов’язаний із зручністю їх використання як засобу платежу; 2) застережний, характеризується потребою у фінансуванні періодичних непередбачених витрат; 3) спекулятивний, пов’язаний з забезпеченням певної дохідності грошей у вигляді облігацій з метою збереження капіталу.

Сукупний попит на гроші Кейнс розглядав як суму трансакційного, який є функцією доходу і спекулятивного попиту, що є функцією процента. Прагнення отримання максимального доходу визначає баланс співвідношення грошей та облігацій у господарюючих суб’єктів. Він зробив висновок, що маса грошей, яка визначається трьома мотивами, буде залежати від реального доходу і відсоткових ставок:

.

Рівняння отримало назву функції переваги ліквідності: попит на реальні грошові залишки () перебуває в оберненій залежності від процентної ставки (r) і у прямій - по відношенню до реального доходу (Q).

Отже, кейнсіанство сформувалося в 20-30 рр. ХХ століття, коли першочерговою задачею було подолання занепаду виробництва та масового безробіття. Тому особливої актуальності на було впровадження політики «керованих грошей» з метою стимулювання ефективного попиту, використовуючи важелі монетарної і бюджетної політики.

5.Сучасний монетаризм як напрямок кількісної теорії грошей, його відмінності від Кейнсіанських концепцій

Монетаризм - напрям економічної теорії, що вбачає у змінах пропозиції грошей основне джерело змін рівня цін та сукупного обсягу виробництва (ВВП) і розглядає економіку як внутрішньо стабільну систему. Цей напрям кількісної теорії виник з метою подолання наслідків інфляції у Чикагському університеті, основним представником є Мільтон Фрідман.

Основними положеннями монетаризму є: 1) втручання держави є основною причиною порушення стабільності економічних процесів; 2) зміни в кредитно-грошовій політиці спричиняють вирішальний вплив на господарську кон’юнктуру; 3) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу.

Широкого визнання монетаризм набув у 1970-1980 рр., оскільки почалися процеси глобалізації економіки, а кейнсіанські важелі не враховували зовнішньоекономічні процеси: інтернаціоналізацію виробництва і ринкових відносин, переосмислення підходів до регулюючої ролі держави.

Монетаристи не визнавали ефективність фіскальної політики, вважаючи регулювання податкових ставок та державного боргу малокорисним для розвитку економіки. Вони пропонували політику держави, яка б ґрунтувалася на зменшенні темпів інфляції за рахунок скорочення грошових агрегатів та забезпечення стабільності цін за рахунок постійних темпів пропозиції грошової маси.

Монетаристи розглядають пропозицію грошей як альтернативне явище попиту на гроші. Вона повинна визначатися на основі попиту на гроші інакше суттєва різниця між ними зумовить негативне сальдо платіжного балансу, падіння ВВП та високі темпи інфляції.

Отже, монетаристи були прихильниками активної політики «стабільних грошей»: жорсткого регулювання кредитно-грошової емісії та контролю за інфляцією за допомогою монетарної політики центрального банку.

6. Роль вчень Фрідмена у розробці монетарної політики в межах неокласичного варіанта кількісної теорії

Вклад Мільтона Фрідмана у розвиток монетаризму вимірюється 270 працями та 30 монографіями. Своїм відродженням монетаризм зобов’язаний книзі «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей» під редакцією М. Фрідмана. Публікаціями за участю цього вченого і завершилось формування монетаризму.

Досліджуючи поведінку грошей у ділових циклах А. Шварц і М. Фрідман виявили закономірність циклічної зміни темпів збільшення грошової маси, які випереджають загальні тенденції розвитку ділового циклу. Зміна темпів збільшення грошової маси впливає на реальний обсяг виробництва швидше ніж на абсолютний рівень цін. Вони дійшли висновку, що швидкість обігу грошей стабільна у короткотерміновому періоді, і змінна у довготерміновому. Недоліками монетаризму є ігнорування сфери виробничого відтворення та вважання сфери виробництва чорною скринькою, внутрішні процеси в якій регулюються автоматично ринковими механізмами.

Теоретична модель попиту на гроші Фрідмана, згідно якої попит на гроші нечутливий до процентних ставок і є відносно стабільним:

де Md/P – попит на реальні грошові залишки; Qp – величина постійного доходу (міра багатства).

Фрідман сформулював правило: грошову масу слід збільшувати поступово і незалежно від кон’юнктури і циклічності коливань. Монетаристи запровадили верхню та нижню межу зростання грошової маси, що широко практикується сучасними політиками.

У 1990 рр. вплив монетаризму послабшав, за рахунок критики окремих його позицій, що зумовило внесення певних коректив.

7.Грошово-кредитна політика України у світлі сучасних монетаристських теорій

До основних положень сучасного кейнсіансько-неокласичного синтезу , які широко застосовують центральні банки країн з ринковою економікою, можна віднести:

величина грошової маси в обігу активно впливає на розвиток процесів у реальному секторі економіки в короткотерміновому періоді та інфляцію (рівень цін) у довготерміновому;

монетарний механізм державного регулювання повинний переважати фіскальний;

регулювати розкручування інфляції легше ніж ліквідовувати її наслідки, тому національні банки повинні реалізовувати довгострокові цілі стабілізації попиту і цін, грошової маси і ВВП, а не обслуговувати клієнтів;

грошово-кредитна політика повинна відображати і узгоджувати і довгострокові і короткострокові цілі;

регулювання пропозиції грошей повинне ґрунтуватися на монетаристській концепції, а рівня відсоткових ставок на кредити – на кейнсіанській;

грошова пропозиція повинна визначатися на основі попиту на