Аналіз місцевого бюджету

Важливо наголосити, що не завжди розроблені державними органами влади і управління заходи і прийоми у сфері місцевих фінансів, або тактика фінансової політики, відповідають інтересам місцевих органів самоуправління. Так у відповідності з системою оподаткування України, яка була введена в дію Законом Української РСР “Про систему оподаткування”, прийнятим у 1991 році , у його новій редакції від 2 лютого 1994 року, а також Законом України (про внесення змін до Закону України )”Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року, для поповнення доходів місцевих бюджетів передбачалося ввести 16 видів місцевих податків і зборів. Але на початку 1999 року замість широкого використання наданого права застосовувати на своїй території нові податки і збори керівники окремих регіонів вважали за краще домогтися збільшення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів або очікувати дотації із державного бюджету.

За даними Міністерства фінансів, комунальний податок у цей період запровадили 76,3% від загальної кількості рад, ринковий збір – 34,2%,збір за паркування автомобілів – 10,5%, податок з реклами – 7,8%, готельний збір – 6,2.

Таке негативне ставлення місцевих органів самоуправління до стягнення місцевих податків і зборів пояснюється тим, що це дуже кропітка і трудомістка робота, яка покладається на податкову інспекцію району , а в доходах місцевих бюджетів місцеві податки посідають незначну питому вагу і коливаються від 2%до10% у регіонах країни. Якщо місцеві органи самоуправління зможуть домогтися збільшення нормативних відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків хоч на кілька відсотків, відпаде необхідність у напруженій роботі зі справлянням місцевих податків.

Із метою наповнення місцевих бюджетів грошовими коштами в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування 25 травня 1999 року Президент України підписав Указ “Про місцеві податки і збори “, який введено в дію з1 січня 2000року і який передбачає обов’язкове запровадження місцевих податків і зборів із підвищеними й конкретизованими ставками оподаткування на кожен місцевий податок і збір.

Практика роботи місцевих органів самоуправління засвідчила, що реального збільшення доходів місцевих бюджетів не відбулося. Це пов’язано з тим, що в селах , селищах та маленьких містах створені підприємства практично не рекламують своєї продукції тому, що підприємств дуже мало і всі жителі знають, яку продукцію вони випускають. Через те доходи від податку на рекламу не збільшились. Підприємства цих населених пунктів пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції і звільнені від сплати комунального податку, тому доходи місцевих бюджетів від надходження цього податку теж не збільшилися.

На низькому рівні знаходяться також фінансування закладів охорони здоров”я, освіти культури. Так, за даними міністерства охорони здоров”я, у розрахунку на одного жителя наша країна посідає 111місце серед 191 країни СНД . З огляду на це місцеві органи самоуправління повинні мати можливість на рівних з урядом правах вирішувати свої соціально – економічні проблеми в парламенті і брати активну участь у розробці стратегії і тактики фінансової політики держави, а також визначати і відстоювати особливості проведення фінансових заходів у конкретному регіоні, виходячи з інтересів його соціально – економічного розвитку. Цього можна досягти, з нашої точки зору, шляхом надання певної кількості місць у парламенті країни представникам місцевих органів самоуправління тобто створити двопалатний парламент, де одна палата відстоювала б загальнодержавні інтереси, а друга - інтереси регіонів країни. Система збалансованості місцевих бюджетів повинна передбачати дві складові. Перша стосується збалансування доходів, що передбачає розподіл надлишкових доходів бюджетів територій з вищою за середню податковою забезпеченістю між територіями з нижчою за середню податкову забезпеченість. Причому трансфертні платежі доцільно надавати територіям з чітко визначеними напрями їх витрачання, що буде забезпечувати цільове використання коштів.

До найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів , а також їхніх відношень із держбюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з держбюджету. Формування місцевих фінансів, як і всієї фінансової системи України, відбувається в жорстких умовах. Це гальмує процес становлення основ фінансової автономії місцевих органів влади.

В даний час регіональні фінанси знаходяться в стані близькому до розрухи. Комплекс проблем можна умовно поділити на дві частини:проблеми, які неможливо розв’язати при чинному законодавстві і проблеми, які можна розв’язати , але у віддаленій перспективі. Насамперед , зовсім нереально угамувати фінансовий голод регіонів на тій кормовій базі, що вони мають. Прибуткового податку і плати за землю явно недостатньо навіть для підтримки комунального господарства на більш – менш пристойному рівні, не говорячи вже про його розвиток. Різноманітні збори з дрібних підприємців настільки незначні і нерегулярні, що в багатьох фінансових управліннях майже не беруться до уваги.

Фінансова проблема місцевої влади набула великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою справді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально – економічна сфера, освіта, охорона здоров”я , погіршується стан доріг та інших засобів комунікацій. До цього додається ще й надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагались вирішувати з єдиного центру.

За цих умов саме процес прискореного формування місцевих фінансів має стати серйозним фактором стабілізації ситуації в країні. Він дозволить залучати активність