Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

Згідно з Правилами виготовлення та використання вексельних бланків субўєктами вексельних відносин є тільки юридичні особи. Підпис на векселі складається з підписів керівника і головного бухгалтера юридичної особи і має бути завірений печаткою. Структурні підрозділи юридичних осіб (зокрема, філії комерційних банків) також мають право здійснювати підписи на векселі, яке надається їм окремим дорученням (з належним оформленням) головного підрозділу юридичної особи.

Будь-який підпис на векселі, що не відповідає цим вимогам є недійсним, однак це не тягне визнання недійсним в цілому вексельного зобовўязання у разі, якщо на векселі є хоча б один дійсний підпис.

3. Вексельний обіг.

Вексель починає циркулювати на ринку, виконуючи такі функції грошей, як засіб обігу і як засіб платежу. Завдяки таким властивостям вексель зменшує потребу в грошах, значно прискорює оборот товарів оскільки вирішує проблему взаєморозрахунків (покриття боргів) між товаровиробниками.

Фактор безумовності платежу, серйозні наслідки протесту підкреслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобовўязань.

Обіг векселів можна показати на такому прикладі. Припустимо, що три господарські організації ѕ “А”, “Б” і “В” повўязані між собою виробничим процесом. Фірма “В” ѕ постачальник сировини і матеріалів для фірми “Б”, яка виготовляє готовий продукт і продає його фірмі “А”. Кругообіг платіжних засобів у цьому господарському обороті передбачає виникнення двох зобовўязань: фірма “Б” має заплатити фірмі “В” за поставлені матеріали, а фірма “А” ѕ фірмі “Б” за поставлену готову продукцію. Якщо фірма “А” тимчасово неспроможна заплатити фірмі “Б” то й остання не виконає своїх зобовўязань перед фірмою “В”. Це може привести до винекнення ланцюгу неплатежів. Проте такому розвиткові подій може запобігти комерційний вексель, насамперед переказний. Він дає змогу звести два (або більше) зобовўязання до одного, врегулювати платежі з допомогою комерційного кредиту.

У нашому прикладі оборот переказного векселя буде мати такий вигляд (схема 1).

Операція 1. Фірма “Б” ѕ трасант відправляє фірмі “А” ѕ трасту разом з товаром і предўявлений на неї вексель. До моменту акцептування цей вексель називається тратою.

Операція 2. Фірма “А” повинна акцептувати (підписати) вексель тобто дати згоду на його оплату. Підписавши вексель, боржник тим самим зобовўязується своєчасно сплатити свої борги. Потім фірма “А” ѕ трасат пересилає акцептований вексель фірмі “Б” ѕ трасанту.

Операція 3. Фірма “Б” ѕ трасант переакзує вексель фірмі “В” ѕ ремітенту. Цей переказ векселя використовується для погашення заборгованості фірми “Б” перед своїм кредитором ѕ фірмою “В”. Це значить, що в кінцевому підсумку фірма “А” повинна заплатити Згідно векселя фірмі “В”, обходячи свого безпосереднього кредитора ѕ фірму “Б”. Таким чином, фірма “А” стає зобовўязаною не фірмі “Б”, а фірмі “В”, в той час як фірма “Б” позбавляється як кредиторської так і дебіторської заборгованості.

Операція 4.1. Фірма “В” ѕ власник переказного векселя повинна предўявити вексель у визначений строк до оплати. У разі платежу вексель погашається і виключається з подальшого обігу. Із сказаного випливає, що при предўявленні переказного векселя залучені не дві, як це має місце при простому векселі, а не менше трьох сторін.

У практиці вексельного обігу існує три можливості використання векселя:

власник зберігає вексель у своєму активі до наступлення строку платежу і особисто предўявляє його до оплати (схема 1);

власник векселя замість грошей використовує вексель, протягом строку дії для погашення власних грошових зобовўязань;

власник векселя може продати його до наступлення строку платежу банку, тобто врахувати вексель. Але банк заплатить йому неповну суму, що зазначена на векселі, а утримає з вексельної суми відповідний процент. При цьому банк бере на себе вексельні зобовўязання.

Операція 4.2. Більш ймовірним є другий варіант, коли власник векселя використовує вексель для погашення грошових зобовўязань своїм кредиторам. Наприклад, фірма “В” заборгувала фірмі “Г”. Так само фірма “Г” може передати вексель своєму кредитору і т.д. І таких розрахунків за допомогою одного векселя може бути ще багато. Але для подальшого обігу векселя необхідна письмова заява фірми “В” на зворотній стороні векселя про передачу прав за векселем до фірми “Г”. Такий напис називається індосаментом.

Малюнок 5.1. Оборот переказного векселя

“А” ѕ

трасат

“Б” ѕ

трасант

“Г” ѕ

індосатор

акцепт (2)

трата (1)

вексель вексель вексель

до оплати до полати (4.1) (3)

(5)

КБ

“В” ѕ

ремітент

індосамент дисконт

(4.2)

Операція 5. Власник векселя ѕ фірма “Г” (якщо не передбачено інше) повинна предўявити переказний вексель до платежу або в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів. Платник ѕ фірма “А” може, оплачуючи вексель, вимагати, щоб він був вручений йому власником векселя з розпискою в одержанні платежу. Таким чном вексель погашається і виключається з обігу. Але погашення векселя не завжди здійснюється у такій формі. Для власників векселів було би дуже накладно постійно предўявляти векселі до оплати, особливо в різних містах. На практиці існує можливість за декілька днів до строку погашення передати вексель банку з дорученням здійснити платіж (див 2.2).

Якщо вексель своєчасно предўявлений для оплати, а боржник неспроможний оплатити його, то кредитор може предўявити претензії індосаторам і трасанту (див схему 2). Але предўявлення вимог цим особам можливо тільки при умові, що після відмови боржника погасити вексель кредитор своєчасно із дотриманням відповідних правил висунув проти боржника протест. Якщо це не зроблено, то власник векселя втрачає право на фінансові претензії до індосаментів, векселедавця і поручителя векселя.

Організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни, зокрема,