Хоча золото почало виконувати роль грошей ще з ХIV століття до н.е. в Єгипті, Індії, Китаї, а згодом в Греції та інших країнах, проте паралельно з ним довгий час використовувалися й інші грошові метали, перш за все срібло. Лише з другої половини ХIХ ст. до середини ХХ століття золото одноосібно виконувало роль грошей. Таку відносно коротку тривалість золотого монометалізму можна пояснити тим, що ті ж самі еволюційні процеси, які cпричинили закріплення ролі грошей за золотом як найбільш пристосованим для цього благородним металом, зумовили неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, які одержали назву кредитних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових /державно-монополістичних/ факторів впливу на економіку ѕ з другого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще більш складні вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реакцією на цю вимогу було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, поскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, постали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненою цим збільшення маси грошей в обігу. навіть при заміні в обігу золотих монет паперовими банкнотами, але при збереженні розміну їх на золото, держави повинні були нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні маси суспільної праці.

По-третє, сама вартівсть грошей в нових усмовах, що вимагали активного стручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Вказаним вимогам не міг задовольняти жодний товар ѕ продукт людської праці, навіть найблагородніший з металів ѕ золото. Будучи відносно м’ягким і маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. У зв’язку з незначним поширенням у природі видобуток золота не міг встигати за зростанням містності ринку і потреб його в грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінами, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якої зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей в попередні віки, в умовах 20-го століття виявилася нездоланною перепоною для виконнання ним цієї ролі. Вібдувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підгрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошоовї суті ѕ так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, саме золото виконувало грошову роль не стільки в своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживчої вартості як загального еквіваленту, яка заслонила собою його природну споживчу вартівсть Тим самим світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов’язаних з золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони ѕ щось інше, більш складне явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.

Як же формується вартість кредитних грошей, які не мають внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається під впливом тих же факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки в своїй номінальній вартості. По суті вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, ѕ величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли в сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було в попередньому, або в обігу виявиться зайва маса грошових знаків при тій же масі товарів, то між грошовою і товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у