з другого, ѕ нарощування дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та непомірному зростанні державних витрат. Якщо у 1991р. дефіцит бюджету України складав 14% ВВП, то у 1992р. він виріс до 29%. Бюджетні видатки виросли до 72% ВВП. Економіка втратила спроможність задовільняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Окрім того, внаслідок інфляції реальна вартість загальних державних доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час “посилювати тиск” на емісійний верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.
Первинна емісія ѕ головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991р. до половини 1994р., коли індекси цін стрімко підвищувались з 240% в 1991р. до 2100% в 1992р. і перейшли в гіперінфляційне зростання в 1993р. ѕ 10255% на рік. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались за рішенням державних органів. У 1992 році кредитна емісія склала нечувану за тих часів суму один трлн. крб. (500% від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості субўєктів господарської діяльності, поповнення їх обігових коштів, на видачу дотацій державним підприємствам тощо. У 1993р. обсяги кредитної емісії уже збільшились в 30 разів і становили біля 30 трлн. крб., 70% з яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.
Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, яка набула затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції.
За такої ситуації емісія була вимушеною. Вона слідувала за адміністративним підвищенням цін, була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системою. У цій ситуацій автономність НБУ була значною мірою формальною. Відносно кредитної емісії, то вона мала фіскальну природу, тобто здійснювалася не на кредитних, а на суто дефіцитних засадах. А тому основним спонукачем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстата намагалися компенсувати надмірні (амбіціозні) бюджетні витрати, значною мірою породжені невиваженістю економічної політики. Звернемося до фактів.
У 1994 році Нацбанк відповідно до рішень Верховної Ради здійснював заходи, спрямовані на забезпечення обсягів платіжних засобів для забезпечення нормального товарно-грошового обігу. За рік їх темпи зростання становили 6668,3% і дещо перевищили темпи зростання оптових (656,5%) та споживчих (501,1%) цін. На 1 січня 1995 року готівка поза банками становила невиправдано велику частку від загального обсягу грошової маси, а саме 25,1%. Внаслідок розбалансованості споживчого ринку тільки протягом січня-липня перевищення грошових доходів населення над витратами та заощадженнями сягнуло 120 трлн. крб., або склало 11,4% від грошових доходів у сумі 1054 трлн. крб., а напередодні серпневого підйому курсу долара, це перевищення досягло майже 52 трлн. крб. Всі ці обсяги залишили сферу офіційного обігу і зникли у “тіньовій” економіці. Отже, швидке зростання грошової пропозиції прискорило інфляцію ѕ накопичена в “тіньовій” економіці (внаслідок розбалансованості споживчого ринку) готівка реалізувала свій інфляційний потенціал. Це означає, насамперед, що офіційна економіка (та, котра враховується статистикою і сплачує податки) перманентно не щздатна запропонувати громадянам України необхідні обсяги товарів і послуг. Через те частка грошових доходів населення (від 10 до 20%) постійно зникає в “тіньовій” економіці. Ці гроші звужукють монетарну базу для кредитування виробництва і для покращення взаєморозрахунків.
У субўєктів господарювання обсяг грошової маси виріс від 116 на 1 січня і до 204,866 трлн. крб. на 1 жовтня 1994р. (темп 175,9%). Одночасно обсяг кредитних вкладень в економіку сягнув 387 трлн. крб. ѕ виріс у 7 разів. Понад 56% кредитів комерційних банків надано державним підприємствам. Це з урахуванням зниження обсягів виробництва, яке обўєктивно “вивільняє” гроші з обігу. Отже, швидке зростання грошової пропозиції прискорило інфляцію.
Обўєктивна ціна грошей ѕ фундамент обўєктивного ціноутворення. Ще в 1994 році вдалося забезпечити більш послідовне просування до обўєктивної ціни грошей визначення котрої починається з встановлення реальної позитивної облікової ставки. Вже з лютого 1994 року її значення з розрахунку на місяць перевищило темпи інфляції (20 і 16%, відповідно). Кредитні гроші перестали бути засобом накопичення невипраданих обсягів товарно-матеріальних цінностей та валюти. Блокування стимулів до накопичення відкриває шлях до заробляння грошей безпосередньо у виробництві. Позитивна процентна ставка примушує працювати все суспільство.
В міру уповільнення темпів інфляції Нацбанк розпочав зниження рівня облікової ставки: 190% ѕ з липня, до 175% ѕ з серпня, до 140% ѕ з 15 серпня. Тобто, за півтора місяця процентна ставка Нацбанку була знижена на 100 пунктів. Це високий темп. Аджеж внаслідок необўєктивності ціноутворення та невідповідності цін визнаним ринком виробничим витратам в середині року економіка зіткнулася з вкрай небезпечним явищем: темпи інфляції уповільнилися і становили всього кілька відсотків. В той же самий час дефіцит Державного бюджету сягнув небезпечної межі. В цілому за третій квартал минулого року споживчі ціни зростали з середнім темпом 4%, а дефіцит Державного бюджету склав біля 17% валового внутрішнього продукту. Дефіцит Державного бюджету невідворотно вів до чергового інфляційного сплеку. Що і відбулося у четвертому кварталі. Тобто, не було економічного фундаменту для більш результативної процентної політики.
Не справили суттєвого впливу на зниження ціни грошей і кредити Уряду, які надавалися БЕЗОПЛАТНО, тобто, БЕЗ СПЛАТИ ПРОЦЕНТІВ. Вони
