В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агерегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в карїні.

Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше повўязана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову конўюктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим обўєктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та обўєктом регулювання грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Статистичні дані, що характеризують структуру грошової маси в Україні, показано на малюнку 1.

Малюнок 1. СТРУКТУРА НАЯВНОЇ ГРОШОВОЇ МАСИ

на 1.01.97 року

Дані показують, що в Україні структура грошової маси особливо грошові агрегати М2 і М3 ще не досягли розгалуженої та розвинутої форми. Відносно незначний відсоток, який припадає на (М3-М1) грошової маси можна пояснити тим, що в Україні тільки розпочався процес формування фінансового ринку, грошово-кредитної системи, які б за своїм змістом і параметрами були адекватними вимогам ринкової економіки.

Україна має чи не найбільшу пропорцію готівки щодо загальної грошової маси. На початок 1997 року 43,2% грошової маси має готівкову форму і обертається поза банками, тоді як в США частка готівки становить менше 20 відсотків від грошової маси.

Причинами високого рівня готівки в обігу є:

ѕ зростання номінальних грошових доходів населення;

ѕ зниження рівня безготівкових розрахунків населення за придбані товари та надані послуги;

ѕ зростання банківських ризиків, повўязано із збереженням вартості грошей;

ѕ зволікання населення розміщувати вільні кошти на вклади, у звўязку з втратою довіри до банківських та парабанківських структур через їх банкрутство, процентну політику і відсутність відповідальності перед вкладниками та механізму страхування депозитів.

ѕ наявність значних обсягів неофіційної (тіньової) економіки.

Тенденції, що склалися у структурі грошової маси України мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системи так і для економіки в цілому.

По-перше, відбулося подальше скорочення грошових надходжень на розрахункові (поточні) рахунки субўєктів господарювання, що значно ускладнює і без того важкий стан з розрахунками в народному господарстві. Це викликано кризою в економіці та постійною недостачею у субўєктів господарювання вільних обігових коштів.

По-друге, це зменшення (через низький рівень реальних депозитів) ліквідності та послаблення кредитного потенціалу комерційних банків, що в свою чергу призводить до зниження інвестицій та меншого зростання ВВП у довгостроковому періоді. Тому задовільний прогноз інфляції та основних макроекономічних показників надзвичайно важливий для проведення монетарної політики.

Прогнозування монетарної програми

При формуванні монетарної програми завдання Національного банку полягає в тому, щоб обгрунтувати та визначити оптимальні параметри монетарних показників розвитку грошово-кредитного ринку, які б сприяли досягненню економічної рівноваги.

Для прогнозування монетарної програми за основу приймаються такі економічні показники: обсяг ВВП та НД, розмір державного бюджету (в основному його дефіциту), індекси цін та інфляції, коефіцієнт зайнятості (рівень безробіття) стан платіжного балансу країни, місце останього у світовій системі господарювання та деякі інщі. Далі методом математичного моделювання розробляються альтернативні варіанти, із яких вибирається оптимальний, що закладається в основу концепції економічної стабілізації. Згідно з виробленою державною концепцією економічного і соціального розвитку прогнозуються основні монетарні показники. В основі визначення монатарних показників лежить рівняння обміну кількісної теорії:

М * V = PY,

де, М ѕ грошова маса;

V ѕ швидкість обороту грошової маси;

Y ѕ обсяг реального валового внутрішнього продукту;

P ѕ рівень цін (інфляції).

З допомогою цього рівняння при заданих обсягах базових економічних показників, рівні інфляції та швидкості обороту грошей можна прогнозувати обсяг грошової маси як одного із головних показників монетарної програми, яка повинна забезпечувати задану траєкторію економічного розвитку.

Після цього визначаються інші параметри монетарних показників, в тому числі структурні (агрегатні) показники грошової маси (М0, М1, М2 і М3), обсяги кредитів комерційних банків, розміри ринкової процентної ставки, обмінного курсу, коефіцієнтів ліквідності банків, стану їхніх зовнішніх активів, можливостей виконання економічних нормативів тощо. Після додаткового опрацювання ці показники приймаються як проміжні орієнтири монетарної програми.

Необхідно зауважити, що згадані вище показники визначаються на кінцеву дату прогнозного періоду. Проте, як відомо, ситуація на грошовому ринку має властивість неочікувано змінюватися. Тому без належного відслідкування, аналізу ституації та без необхідного коригуючого впливу