підстави дійти висновку, що проблема полягає насамперед не в розмірах державних запозичень, а в їхньому використанні. На нашу думку, заслуговують на увагу наукові висновки про те, що розмір річних державних запозичень завжди повинен дорівнювати обсягові капітальних вкладень в економіку. Залучення додаткових коштів зі світового ринку позикових капіталів має стимулювати економічне зростання держави. Часто кошти, що виділяються міжнародними кредитними інститутами, видаються під певні умови. Виконання цих умов може призвести до формування незахищеного внутрішнього ринку, зростання соціального напруження та інших негативних явищ. Тому в подібних випадках пріоритетними повинні бути економічні інтереси держави. У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавче.
Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форму. Товарну форму використовують при розладнанні грошової системи. В цей період державний кредит виступає, як правило, в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду, грошові лотереї.
Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій, виплачуються проценти.
Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватись тільки серед населення або тільки серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні, безпрограшні.
За виграшними позиками власники облігацій одержують твердий доход у формі процента від номінальної вартості облігації. При виграшних позиках весь доход власники облігацій одержують у формі виграшу. Доход виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації. Безпроцентні займи не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).
Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону. За строками погашення позики поділяють на коротко - (до 5 років) і довгострокові (понад З років).
За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов'язаннями.
Другою формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.
Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.
До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші – позичальниками. Він надається на умовах строковості, платності та поворотності. Величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.
Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формі. Вони бувають середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.
Сучасна кредитна система України працює на комерційних засадах, і мобілізовані кошти в основному формують ресурси банків, частина яких може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів.
Основною формою державного кредиту є державні позики, які забезпечуються випуском цінних паперів у двох видах – облігацій та казначейських зобов'язань.
Цінні папери уряду України почали випускатись відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23 серпня 1994 року. А починаючи з 10 березня 1995 року вперше в історії України відбулись торги з розміщення облігацій державної внутрішньої позики (ОВДП).
Призначення державного кредиту полягає насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. За дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що такий кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може бути важливим чинником щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни.
Однак надмірне збільшення обсягів використання державних облігацій (чи інших зобов'язань уряду, якими можуть бути, як у Росії наприклад, казначейські зобов'язання, що не продаються за гроші, а розміщуються серед кредиторів держави в рахунок боргу) неоднозначне впливає на економічні процеси. По-перше, призводить до вилучення з ринку валових заощаджень фізичних осіб та прибутків юридичних осіб і, як наслідок, – до скорочення джерел фінансування потреб інвестиційного циклу. Проблема ж відновлення інвестиційного процесу в Україні для подолання економічної кризи й подальшого економічного зростання залишається найактуальнішою.
По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи, яка і без цього розбалансована. Державні цінні папери стають основним сегментом грошового ринку, який формує кругообіг значного обсягу високодохідного і частково спекулятивного капіталу, не залишаючи можливостей для спрямування його в менш прибуткові, але вкрай необхідні для функціонування економіки України сфери.
Крім того, використання державних цінних паперів як інструменту грошового ринку за умов кризи економіки та фінансової системи має суперечливий вплив на бюджет. Адже вивільнення грошової маси юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності