За правовим оформленням існують державні позики, що надаються на підставі угод та забезпечені цінними паперами. Угодами оформляються кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За ознакою власників цінних паперів позики поділяються на ті, що реалізуються тільки серед населення, юридичних осіб, та універсальні, які призначені для розміщення серед фізичних і юридичних осіб.

Залежно від форми виплати прибутків позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні і безпроцентні. Власники боргових зобов'язань процентної по­зики одержують твердий прибуток щорічно шляхом оплати купонів або один раз під час погашення позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів. За виграш­ними позиками увесь прибуток власники облігацій одержують у формі виграшів під час погашення облігацій. Прибуток виплачується не за всіма облігаціями, а тільки за тими, які потрапили до тиражу виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожну облігацію. Безпроцентні позики не пе­редбачають виплату прибутку власникам облігацій, але гарантують одержання відповідних товарно-матеріальних цінностей.

За термінами погашення позики поділяють на короткострокові – термін погашення до одного року, середньострокові – до 5 років і довгострокові – понад 5 років. Хоча законо­давством України передбачена можливість функціонування усіх видів цінних паперів, на сучасному етапі розвитку фондового ринку України переважають короткострокові боргові зобов'язання.

Зростання обсягів поточного неінфляційного внутрішнього фінансування бюджетного дефіциту вимагає нових методів регулювання грошового ринку. Щодо фінансування бюджет­ного дефіциту, то це означає, що Міністерство фінансів має регулярно відслідковувати динаміку та структуру покриття дефіциту, ступінь їх бюджетної ефективності й своєчасно вносити корективи в обсяги емісії різних видів державних боргових зобов'язань.

За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їхні власники не можуть їх перепродати.

Однією з особливостей державного кредиту є функціонування посередників, як правило, ощадних установ у перезара-хуванні частини внесків населення до державних позик. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи надають державі кредит за рахунок позичкових засобів. Наявність посередника між державою та населенням в особі ощадних установ і надання останніми позики державі за рахунок позичкових засобів без відома їхнього реального власника дозволяють визначити ці відношення в якості особливої форми державного кредиту.

Переведення частини внесків населення у державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється завдяки купівлі особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні та беззаставні. Заставні позики відображають матеріальну забезпеченість. Вони забезпечуються державним майном або конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їхня надійність визначається статусом держави у світовому співтоваристві.

Крім внутрішніх запозичень є й зовнішні. Уся сума заборгованості кредиторам за межами України е зовнішнім боргом. Він утворюється з таких напрямків:–

розміщення боргових цінних паперів;–

одержання позик у спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів;–

одержання позик у інших держав.

За період 1997–2002 років зовнішній борг України збільшився з 8839 млн. доларів США до 12573 млн. доларів США, тобто на 42,2%.

Наявність такого великого зовнішнього боргу створює тиск на курс національної валюти, не сприяє протидії інфляції, забезпеченню країни необхідними валютними резервами та досягненню вільної конвертованості гривні.

Особливість зовнішнього боргу України полягає в тому, що його динамічний ріст відбувався за умов, коли валовий внутрішній продукт країни продовжував скорочуватись – у 2000 році на 3%, у 2001 - на 1,7%, за 2002 рік - майже на 3%. Водночас, за цей період на структурну перебудову економіки майже не надходили інвестиції. Не було також розроблено концепції одержання та використання боргових коштів та не було обґрунтовано їхнє цільове використання.

У структурі зовнішнього боргу борг міжнародним фінансовим організаціям становить 46,5%, борг іноземним країнам, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду, – 36,5%, фідуціарні позики становлять 15,2%, заборгованість за облігаціями державної зовнішньої позики 2002 року – 10,6%.

Нинішнє становище економіки України вимагає залучення кредитних ресурсів у таких значних обсягах, які дійсно можуть надати лише потужні міжнародні фінансові установи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку й інші.

Залучення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, здійснюється спеціально визначеними урядом банками-агентами. Такі банки укладають договори на агентське обслуговування із державними органами, уповноваженими Кабінетом Міністрів України за погодженням із Міністерством фінансів.

Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності юридичних осіб-резидентів із погашенням на умовах валютної самоокупності чи із залученням коштів держав­ного бюджету.

Правила надання гарантій уряду на умовах валютної самоокупності передбачають укладення договорів застави або поруки між підприємством-отримувачем і банком-агентом, крім випадку, коли майно такого підприємства не підлягає приватизації, або якщо залучення кредитів під гарантії Кабінету Міністрів здійснює Національний банк України, при цьому вартість предметів застави має покривати суму основного боргу та відсотків за користування іноземним кредитом, а також відшкодування витрат на його обслуговування і страхування.

Така система, у разі неповернення кредиту, забезпечує майже стовідсоткове відшкодування банку-агенту, а отже й урядові, сум гарантій, це по-перше. По-друге, вона суттєво перешкоджає