У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені закордонних центральних банків та інших іноземних організацій з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих єнових інвестицій.

До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям.

Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох післявоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинутих капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було кількісне раціонування кредиту ("кредитне вікно"), яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів.

Методи і дійовість грошово-кредитної політики визначалися "фінансовим голодом" японських корпорацій нефінансового сектора, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.

Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні. Упродовж 1960-1980-х років апогей перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.

Нині основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

політика коригування облікової ставки;

політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

політика резервної норми.

Установлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20% (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), і її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків і категоріями кредитно-фінансових установ (табл. 5.2).

Резервування поширюється: на депозити; банківські позики; номінальну вартість довірчої власності; валютні склади резидентів; єнові пасиви нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.

Суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75% річних) перераховується Банком Японії у державну казну.

Взаємовідносини центрального банку як "банку банків" із комерційними фінансово-кредитними інституціями проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії виходячи із загальноекономічної ситуації у країні вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на обсяг їх кредитної експансії. Позики центрального банку комерційним також не є надзвичайним явищем, бо ці позики - найвиґідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).

Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківсь-кими позиками.

Другий рівень банківської системи

Для Японії характерні дві категорії комерційних банків: міські та регіональні. Міські банки - десять найбільших монополістичних банків Японії і світу (табл. 5.3).

Це найбільші банки японських монополістичних груп: Бенк оф Токіо-Міцубісі, Сумітомо, Фудзі та ін. Вони зосередили більш як 25% загального обсягу залучених депозитів, близько 30% позик надаються цими банками (табл. 5.4). Ці банки мають розгалужену мережу філій як у Японії, так і за кордоном. Кожен з них має тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями, вони є основними учасниками валютного ринку. Під контролем міських банків перебуває діяльність багатьох інших кредитно-фінансових установ, у тому числі - регіональні комерційні банки. Ці банки традиційно є головними постачальниками коштів у ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами, особливо - в експортні. Для цих банків характерна залежність від Банку Японії (табл. 5.4).

Регіональні банки (64) - це здебільшого дрібні та середні за масштабом операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі, де розміщена їх головна контора. Деякі з цих банків мають значні за обсягом активи, хоча і поступаються активам міських банків.

Крім того, до групи комерційних банків статистика відносить 93 іноземні банки, що працюють у Японії.

До приватних спеціалізованих банків належать банки серед-ньо- та довгострокового кредитування (3) та траст-банки (30). Унаслідок того, що міські банки спеціалізувалися на короткостроковому кредитуванні, банки середньо- та довгострокового кредитування - Індастріел Бенк оф Джапен, Лонг Терм Кредит Бенк та Ніппон Кредит Бенк - надавали, як це й випливає з їх назви, довгострокові кредити гігантам промисловості.

Частка довгострокових кредитів трьох банків-гігантів промисловості становить приблизно 10% усіх кредитів банківської системи. Вони мають значну міжнародну вагу упродовж останніх 20 років, тоді як міські банки лише нещодавно почали поширювати операції за кордоном.

Траст-банки здійснюють інвестиційні та довірчі операції, контроль за діяльністю брокерських компаній, що здійснюють операції з цінними паперами. Більшість із них тісно пов'язані з міськими банками через спільне володіння акціями.

Кредитна кооперація поділяється на сільськогосподарську та міську. Вона включає 4,4 тис. сільськогосподарських кооперативів, 468 трудових кооперативів, їх федерації та центральні кооперативні банки, такі як Банк Сінкін (416 кредитних операцій), Центральний кооперативний банк торгівлі І промисловості, Центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства