У зв'язку з цим для «неторговців» виникає таке поняття, як “завершена операція”, тобто операція з векселем, при здійсненні якої він був куплений і надалі проданий. Саме ці завершені операції відбиваються в окремому обліку з торгівлі цінними паперами, що, звичайно, невигідно для підприємства, але відповідає букві Закону.

Для наочності розглянемо приклад. Підприємство придбало два векселі. Надалі один із них був реалізований. При визначенні фінансового результату від торгівлі цінними паперами буде прийматися в увагу лише одна операція (завершена, тобто операція з придбання і подальшої реалізації одного векселя), а витрати, понесені на придбання другого векселя, у податковому обліку відбиватися не будуть, а лише запам'ятаються і будуть «чекати» доходів від його реалізації.

З огляду на, що форма ведення окремого обліку нормативними актами не встановлена, платник податків веде такий облік (у якому, зокрема, і знайде відбиток вартість придбаного векселя по незакритих операціях) у будь-якій зручній для себе формі.

Вексельні операції не були б настільки популярними, якби всі операції з ними відбувалися за номінальною вартістю, зазначеною на самому векселі. Вексель - не гроші, тому в переважній більшості випадків, а особливо на етапі його обігу, а не випуску або погашення, договірна вартість, за якою вексель продається-купується (у термінах Закону про податок на прибуток) або передається-утворюється (у термінах вексельного законодавства), значно відрізняється від номінальної, що відповідно. Дозволяє деяким учасникам вексельних правовідносин заробляти на цій різниці.

Наше завдання - роздивитися лише податкові наслідки розходження між вексельною сумою (номіналом векселя) і вартістю, за якою він обертається.

Далі для простоти визначимо, що під дисконтом ми будемо розуміти різницю між повною (номінальної) вартістю векселя і сумою, отриманою (нарахованою) у зв'язку з його реалізацією (продажем), видачею або сплаченою при його придбанні.

Така різниця виникає, як правило, у випадку, коли вексель реалізується по ціні нижче вартості товарів, робіт, послуг, в оплату за який він був отриманий. При цьому, як ми уже відзначали вище, мова не йде про торгівлю цінними паперами. Тому зазначена різниця не може бути прийнята до уваги при окремому обліку фінансових результатів від торгівлі цінними паперами відповідно до п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.

У даному випадку виникаюча від'ємна різниця взагалі у валові витрати першого векселетримача, на жаль, не потрапляє, що випливає з аналізу положень Закону податок на прибуток.

Дисконт за своєю економічною природою є відсотком за дострокове одержання коштів (до терміну платежу, зазначеному у векселі). Але вся проблема складається в тому, що відповідно до податкового законодавства дисконт у відсотки не потрапив. Склад відсотків визначений п. 1.10 ст. 1 Закону про податок із прибутку, відповідно до яких під відсотками розуміються винятково:

платежі за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

платежі за використання коштів, притягнутих у депозит;

платежі за придбання товарів на виплат.

Цим же пунктом Закону ототожнення відсотків із дисконтом проведено щодо емітованих облігацій, казначейських зобов'язань і ощадних (депозитних) сертифікатів. Як бачимо, вексель і в цей перелік також не ввійшов.

Що стосується кредиту під цінні папери, то п.п. 1.11.3 ст. 1 Закону про податок на прибуток визначено, що це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. Тобто під таким видом кредиту розуміються операції по залученню коштів, що у відношенні векселів не може мати місця.

У зв'язку з цим із метою оподатковування сума дисконту не є відсотком за використання кредиту, і тому дисконт не включається до складу валових витрат векселетримача при реалізації векселя.

Зазначена позиція цілком відповідає думці податкових органів (див., наприклад, лист ДПАУ від 22.10.99 р. № 605/4/15-1110) і, з огляду на досить сильну аргументацію, наврядчи можна говорити про її зміну. Тому щоб уникнути можливих конфліктів радимо притримуватися саме її.

Щодо векселедавця ситуація трохи інша. Розглянемо приклад. Видано вексель номінальною вартістю 100 грн., але відповідно до умов договору зазначений вексель припиняє зобов'язання по отриманих товарах, роботах, послугах вартістю 80 грн. і векселедавець відповідно відбиває за правилом «першої події» у податковому обліку валові витрати по придбаному товару в сумі 80 грн. При цьому для нього відповідна різниця (20 грн.) є прямими витратами, тому що він повинний буде погасити вексель, заплативши по ньому 100 грн. Іншими словами, для векселедавця придбаний товар (роботи, послуги) фактично коштує 100 грн.

Законодавець передбачив цю ситуацію й в п.п. 7.9.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток визначив, що за дисконтними цінними паперами, емітованими платником податків, балансові збитки від їхнього розміщення відносяться до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення (викуп) таких цінних паперів.

Виходячи з цього, можна говорити про те, що в момент погашення виданого векселя векселедавець може відбити виниклу раніше різницю (у нашому прикладі - 20 грн.) у декларації про прибуток по рядку 29.4 додатку 3.

Розглядаючи обіг векселя далі, проаналізуємо ситуацію, коли вексель був отриманий за індосаментом за товар (роботи, послуги, гроші) і проданий третій особі за товар (роботи, послуги, гроші). У цьому випадку має місце торгівля цінними паперами,