Саме ці велечезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, з якої ми не можемо вийти до цього часу, та значного обезцінення вартості національних грошей. Додатковим фактором зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції.

І тільки після трагічного досвіду 1992-1993рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями найвищих державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національному банку України розпочати запровадження нармальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, і таким чином стабілізувати як грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Поступово для регулювання стану гршово-кредитного ринку Національним банком України були запроваджені чи почали використовуватись в нормальному режимі наступні інструменти грошової політики:

Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;

Обовўязков резервування залучених коштів комерційних банків;

Операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредицування та операції РЕПО;

Запровадження в обіг нового фінансового інструменту ѕ державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;

Операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти.

На сьогодні можна сказати, що Національний банк України володіє всіма методами та інструментами по забезпеченню регулювання грошово-кредитного ринку.

Процентна політика Національного банку України почала запроваджуватись як інструмент регулювання грошового ринку фактично з 1994 року. До цього періоду за 3 роки облікова ставка змінювалась лише три рази ѕ в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративно в номінальному виразі була підвищена з 80% в 1992 році до 100% та 240% в 1993 році, але через значну кількість пільгових кредитів фактична облікова ставка по кредитах Національного банку України становила лише 83%. Тобто навіть в період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчим через що вартість національної валюти фактично планомірно підривалась.

Активна процентна політика Національного банку, яка забезпечує реальну вартість національної валюти почала проводитись з 1994, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів ѕ від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (від +20 до -50 процентних пунктів в місячному обчисленні).

В 1995 році такі відхилення зменшились до +6 та -8 процентних пунктів, які спостерігались лише в квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. А в 1996 році вони зменшились в середньому до ±3-х процентних пунктів. А це свідчить про забезпечення Національним банком України нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створння адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та субўєктів господарювання.

Необхідно відмітити досягнення належної відповідності рівня процентних ставок за кредитами комерційних банків рівню облікової ставки Національного банку. В перші девўять місяців 1996 року це було наслідком дії встановленого ще в 1995 році порядку, згідно якого відповідно зміна облікової ставки Національного банку України комерційні банки були збовўязані здійснювати обовўязкове коригування процентних ставок за своїми кредитами на кратність зміни облікової ставки. В умовах значного зниження та стабілізації рівня інфляції з травня 1996 року, а також прогнозів її низького рівня до кінця року, вже не передбачалось значних змін облікової ставки Національного банку України. Виходячи з цього стало недоцільним і збереження в подальшому жорсткого механізму коригування процентних ставок.

Таким чином при поступовому зниженні темпів інфляції та облікової ставки Національного банку забезпечувалось відповідне стабільне зменшення рівня процентних ставок комерційних банків та здешевлення кредитів.

Політика у сфері обовўязкового резервування залучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності, яка в умовах значних кредитних емісій перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізацію стану на грошово-кредитному ринку. Саме тому рівень обовўязкового резервування в 1994 році було збільшено з 10% до 15%. Проте норма обовўязкового резервування як важливий інструмент Національний банк України використовував у повній мірі для вирішення економічних проблем та стабілізації грошово-кредитного ринку.

Так, з метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських обўєктів.

З кінця 1995р. Почалася практика обовўязкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

На початку 1997р. Загальна норма обовўязкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчить про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитнної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішенням законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання з самого початку ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірване із запровадженням кредитних аукціонів в 1994 році, через які ліквідність потрапляла в комерційні банки і