У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат - Теорії кредиту
10
в кредиті, а “фабрика кредиту”, творці капіталу;

активні опервції є первинними з пасивними.

Основоположником капіталотворчої теорії кередиту був англійський економіст Дж.Ло. Згідно його поглядів кредит не залежить від процесу відтворення, і йому належить важлива роль в розвитку економіки.

Понятття кредиту поєднувалось з грошима і багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух всі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство і капітал.

Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього достатньо активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей (Дж.Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну, зробити її квітучою. Однак, ці ідеї на практиці провалились. Так, будучи міністром фінансів Франції Дж.Ло в 1720 р. реорганізував свій приватний емісійний банк у державний Королівський банк, який випускав банкноти в порядку дисконту векселів і розмінював їх на срібло, все відбувалось нормально. Як тільки цей банк розпочав випуск нічим не забезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінились і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників натуралістичної теорії.

Проте у міру розвитку кредитної системи, акціонерних банків і чекового обігу виникла потреба у відродженні капіталотворчої теорії, що здійснив у другій половині XIX ст. англійський економіст Г.Маклеод. У своїх наукових працях “Основи політичної економії” і “Теорія і практика банківської справи”, Г.Маклеод висунув нові обгрунтування капіталотворчої природи кредиту. На відміну від Дж.Ло він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки приносить прибуток у вигляді процента; банки ѕ “фабрики кредиту”, вони створюють кредит, а значить, і капітал. Розглядаючи банки як “фабрики кредиту” Г.Маклеод цілком логічно вирішальну роль в їхній діяльності відводив активним операціям, а пасивним ѕ другорядну роль. На його думку, банки шляхом депозитної чи готівкової емісії можуть здійснювати кредитні операції, внаслідок яких потім формуються депозити. Тому він не бачив суттєвої відмінності між емісійними та депозитними банками. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі ѕ за рахунок депозитної емісії.

Головна помилка Г.Маклеода полягала в ототожненні категорій кредиту, грошей і капіталу. Представники теорії помилково доводили, шо кредит і гроші ѕ багатство, так як цінні папери (акції, облігації, чеки) можуть бути обміняні на гроші, а банки створюють капітал через активні операції. Вони не розуміли, що розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення (можливостями ресурсного відтворення), а не обсягами позичкових операцій банків.

Проте Г.Маклеод, на відміну від Дж.Ло і завдяки його експериментам з емісійним банком, уже розумів, що капіталотворення з допомогою кредиту не може бути безиежним. Він попереджав, що у здатності банків умножувати капітали криється велика загроза надзвичайно швидкого розвитку банківських операцій. Тому Г.Маклеод навіть ставив завдання пошуку меж розумного збільшення обсягів кредиту. Все це стало помітним вкладом у розвиток капіталотворчої теорії кредиту, а водночас і кроком у напрямі зближення з натуралістичною теорією.

Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набувала експансіоністського характеру, у зв’язку з чим сама теорія стала називатися експансіоністською.

Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австрійський економіст Й.Шумпетер і німецький економіст А.Ган. Аналізуючи закономірності розширеного відтворення Й.Шумпетер у своїй книзі “Теорія господарського розвитку” дійшов висновку, що основни рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні звасоби, які є капіталом, оскількки використовуються підприємцями для розширення виробництва.

Ототожнивши кредит з капіталом, Й.Шумпетер оголосив кредит і банки вирішальними факторами розвитку капіталістичного виробництва, здатними відвернути економічні кризи, інфляцію, забезпечити процвітання суспільства. Й.Шумпетер впритул підійшов до розробки кредитних методів економічного регулювання.

Ще далі в розробці кредитної політики, згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту, пішов А.Ган. Як і його попередники, А.Ган вважав, що банки спроможні безмежно розширюввати кредит шляхом депозитно-чекової емісії, що їх активні операції первинні по відношенню до пасивних, що останні є лише відображенням перших.

На відміну від своїх попередників, А.Ган зробив спробу розкрити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися при кредитуванні по контокоренту. В такій формі банки задовільняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже, і в капіталах. По контокорентному банк може в будь-який час надати підприємству додаткову купівельну силу, необхідну для залучення в свій оборот робочої сили і матеріальних цінностей. Здільшення виробництва і зростання цін зумовлюють додатковий попит на кредит. Такий механізм забезпечує зрощування банків з підприємствами, їх глибокий контроль над економікою.

На цій основі А.Ган розробив рекомендації по широкому використанню кредитної політики для підтримання високої економічнї кон’юнктури. Змінюючи умови кредитування, форсуючи постійно надання позичок, банки можуть надати обороту стільки купівельної сили, скільки необхідно, щоб створити достатній попит, не допустити кризи надвиробництва, згадити коливання економічного циклу. У зв’язку з цим А.Ган проголосив теоретичну можливість створення “безкризового”, “безкон’юнктурного” господарства. Подібні рекомендації А.Гана користувалися великою популярністю в 20-ті роки, коли глибокі економічні кризи регулярно потрясли капіталістичну систему госполарства. Проте тривала гіперінфляція, що вразила в цей період економіку Німеччини, дещо підірвала авторитет капіталотворчих рекомендацій. А.Гана навіть звинувачували у тому, що його теорія сприяла розв’язанню гіперінфляції. Під тиском цих звинувачень він дещо переглянув свої позиції. Зокрема, кредитну експансію перестав вважати єдиною умовою


Сторінки: 1 2 3