1) поштовхом до інфляційного зростання цін у нас стало зростання сукупних витрат наприкінці 80-х — на початку 90-х років під впливом часткової лібералізації економіки. Остання, як відомо, виявилась у наданні колективам державних підприємств права більш вільно розпоряджатись заробленими коштами;

2) так, як це і передбачено моделлю, в Україні у певний момент (а саме у 1993р.) уряд усвідомив те, що інфляцію спричиняють надмірні витрати, і були зроблені кроки, спрямовані на скорочення цих витрат. Це здійснювалось, головним чином, через обмеження індивідуальних доходів;

3) поведінка населення і виробників в Україні формується під впливом адаптивних очікувань зростання цін, а низька довіра до дій уряду є причиною стійкості таких очікувань;

4) спроби обмежити доходи споживачів в Україні не привели до передбачуваного урядом подолання інфляції.Проілюструємо останнє твердження цифровими даними".

ТяКпипа f

Квартал, рік

Індекс споживчих цін (1990=1)

Реальна зарплата в цілому (1990=100%)

IV-91

2

1-92

12

64,2

11-92

18

87,4

111-92

32

78,1

IV-92

60

89,0

1-93

175

44,2

11-93

393

39,1

111-93

1169

40,1

IV-93

5047

35,6

1-94

10585

30,0

11-94

12665

30,4

111-94

14052

33,2

IV-94

29935

35,7

Дані таблиці свідчать, що при скороченні у 1990-1994 pp. реальної зарплати майже тричі, ціни зросли майже у ЗО тисяч разів.

Інфляція не викликала б, можливо, такої пильної уваги з боку теоретиків та практиків, якби не її негативні наслідки. Зупинимось на деяких із них. Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що мають місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції.

Суспільні втрати передбачуваної'інфляції'є такими:

1) поява так званих "витрат меню" (menu costs), викликаних тим,'Див.: Тенденції української економіки. Грудень 1994 та попередні підсумки 1994р. Європейський центр макроекономічного аналізу України, с.16, 20.

що в умовах інфляції продавці змушені часто міняти цінники, каталоги тощо, що призводить до додаткових витрат;

2) існування так званих "витрат зношеного взуття" (shoe leather costs), спричинених тим, що люди, запобігаючи втраті купівельної спроможності грошей, тримають усю готівку на депозитах і змушені часто відвідувати банк, щоб зняти кошти на поточні витрати.

До суспільних втрат непередбячуваноїінфляції'належать:

1) фіскальний податок (fiscal drag), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма оподаткування протягом певного часу лишається незмінною, і платник податку несе додатковий тягар;

2) перерозподільчий ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також ті, хто надає гроші у позику під незмінний процент;

3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслідок інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробництва і споживання (виробники скорочують виробництво через подорожчання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів);

4) втрата всіма грошовими показниками здатності бути вимірниками економічних процесів через постійну зміну масштабу вимірювання (100 грошових одиниць одного року можуть бути у декілька разів меншими, ніж 100 тих же одиниць іншого року).

Перелічені негативні наслідки інфляції, що традиційно наводяться у підручниках з макроекономіки, напевне, видадуться не дуже страшними людям, що звикли жити в умовах гіперінфляції. Серед негативних наслідків, що їх відчувають на собі громадяни України у 90-х роках, а також відчували громадяни інших країн в інші періоди (середньорічний рівень інфляції у 80-х роках:

Аргентина — 334,8%, Болівія — 391,9%, Бразилія — 227,8%, Ізраїль — 117,1%), такі:

1) втрата будь-якої зацікавленості у продуктивній діяльності пов'язаній із створенням товарів і послуг, і втягування все біль шої частини населення у спекулятивну діяльність;

2) недоцільність заощаджень і скорочення інвестицій та пов'язане ;

цим тотальне гальмування технічного прогресу, руйнування виробничого потенціалу;

3) ухиляння від сплати податків, корумпованість державних службовців, розростання кримінального сектора і деморалізація суспільства;

4) загроза реанімації тотального адміністрування під приводом "неспроможності ринкових регуляторів" тощо.

Цікавим є питання про те, чи можна кількісно виміряти суспільні втрати від інфляції. Аналізуючи витрати, пов'язані із подоланням інфляції у 70-х роках, американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що зниження інфляції на один процентний пункт вимагатиме скорочення реальних обсягів ВНП на 10% нижче природного рівня, що, в свою чергу, передбачає 10-11%-не збільшення норми безробіття (порівняно з її природною нормою на рівні 6%)1.

[_Висока соціально-економічна "ціна", яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагає аитиіифляційиих дій. Світова практика нагромадила в цій галузі певний досвід.

Контроль над зарплатою та цінами е частиною державної політики регулювання сукупного попиту. Визнається, що він не лише обмежує сукупний попит, а й є засобом подалання інфляційних очікувань з боку робітників та підприємців. Адже, повіривши у рішучість дій уряду, суб'єкти економічних відносин можуть стримати свої "зазіхання" на подальше зростання зарплати і цін кінцевої продукції. «Можливі різні варіанти контролю: домовленість з профспілками про обмежене зростання зарплати, прийняття законів, які регулюють зростання зарплати та цін. В Україні, зокрема, приймалися законодавчі акти щодо обмеження рентабельності виробництва з метою стримування цін.

Слід, однак, враховувати, що в разі скорочення попиту за рахунок обмеження зарплати може бути досягнуто антистимулюючо-го ефекту: скорочення випуску. Це особливо небезпечно при інфляції, пов'язаній зі спадом. З іншого боку, наслідки контролю над зарплатою можуть бути зведені нанівець необмеженим зростанням державних витрат.

Індексація доходів є антиінфляційним заходом у межах політики регулювання сукупного попиту. Він передбачає зміну зарплати, боргових зобов'язань, ставок процента у відповідь на зміну цін. Його застосування може протидіяти втраті зацікавленості у продуктивній діяльності, а також скороченню заощаджень та інвестицій. Неоднозначність цього антиінфляційного заходу полягає в тому, що в разі, коли інфляція спричинена "шоком пропозиції", то індексація погіршує загальний стан економіки. Вихід із "шоку пропо­зиції" передбачає структурну перебудову економіки, а отже, зростання одних цін швидше, ніж інших, і навіть зменшення цін у деяких галузях. Індексація ж доходів діє в бік усереднення зарплат, а отже, протидіє коригуванню рівня