' Політика податкового регулювання стає заходом непрямого обмеження цін та доходів. Вона передбачає зростання норми оподаткування із кожним відсотком зростання цін, що перевищує встановлену межу.

"Концепція пропозиції" є антиінфляційним заходом, який полягає у збільшенні природного рівня виробництва? Її суть найкраще відображає такий графік (графік 7).

Пояснення до графіка:

1. На графіку зображені три точки рівноваги попиту і пропозиції: Е\, Ег та е). Точка Еі відповідає вихідному стану рівноваги попиту і пропозиції у короткотерміновому періоді і одночасно довготермінової пропозиції.

2. Точка Ег відповідає збільшенню попиту у короткотерміновому періоді і виникненню інфляції. Якби державою не були вчиненні дії, спрямовані на стимулювання пропозиції, то, найвірогідніше, мав би місце той варіант подій, який був розглянутий нами щодо інфляції попиту: за рахунок зменшення пропозиції економіка повертається до природного рівня виробництва при ще вищих цінах.

3. З метою запобігання скороченню пропозиції під впливом інфляційних передбачень здійснюються заходи щодо збільшення природного обсягу ви-роб-ництва. Обсяги виробництва у довготерміновому періоді збільшуються від точки Y\ до Yi. Якщо немає передбачень щодо зростання цін на фактори виробництва, то праворуч зсувається і лінія короткотермінової пропозиції. Точка е} означає нову рівновагу без зростання цін, але при збільшенні виробництва.

Серед заходів, які вживалися для збільшення природного рівня * виробництва, слід насамперед назвати:

1) зміни у системі оподаткування доходів та податкових пільг з метою підвищення продуктивності і стимулювання додаткових інвестицій;

2) стимулювання конкуренції виробників;

3) вкладення державних коштів у розвиток виробничої та соціальної інфраструктури.

Специфічні умови боротьби з інфляцією у постсоціалістичних країнах породили особливі антиінфляційні заходи:

1) обмеження ліквідності грошей;

2) протидія зовнішнім інфляційним чинникам;

3) підвищення курсу національної валюти;

4) роздержавлення економіки як засіб підвищення ефективності виробництва;

5) стимулювання імпорту;

6) подолання хронічного дефіциту бюджету тощо..

Антиінфляційне регулювання в Україні у першій половині 90-х років здійснювалося за принципом "стій-іди" ("stop-go"). Причиною суперечливості дій уряду є те, що український варіант постсоціалістичних перетворень — це так званий "м'який", нешо-ковий шлях, що дістав назву "градуалізм". На відміну від країн, де обрано швидкий варіант перебудови економіки (Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва) і вже досягнуто фінансової стабільності та бездефіцитного або малодефіцитного бюджету, в Україні зберігається значний дефіцит бюджету. Коли інфляція почала переходити в гіперінфляцію, національний банк вдався до монетарних обмежень. Але обмеження емісії, як правило, триває лише кілька місяців, упродовж яких загострюються проблеми виплат зарплати, пенсій, дотацій сільському господарству та вугільній промисловості, зростає заборгованість державних підприємств перед бюджетом та одного перед одним. Врешті-решт здійснюється нова емісія, і розпочинається новий виток інфляції.

Протягом 1993-1994 pp. в Україні було досягнуто декількох помітних зменшень зростання готівко'!' маси, але опісля неминуче спостерігалось її прискорене зростання. Найбільшим було обмеження "у травні 1994 p., коли мало місце не просто гальмування зростання, а обсолютне скорочення грошової бази (на 9,8%). У наступних чотирі місяці грошова маса, однак, зросла в 4 рази.

ВИСНОВОК

1. Інфляція традиційно існує у двох видах: як інфляція попиту і витрат. Інфляція попиту може бути ініційована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастіше — збільшенням державних витрат), або ж зростанням грошової маси.

2. Інфляція витрат спричиняється раптовим підвищенням цін на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносії, працю. Інфляцію витрат називають "шоком пропозиції", бо у цьому разі зростання цін поєднується із скороченням випуску.

3. Монетаристське пояснення інфляції зводить її проблему насамперед до зростання грошової пропозиції. Основою такого пояснення є формула макрорівноваги М * V = P-Y . "Виключення" швидкості обертання грошей V як чинника інфляції у монетари-стському поясненні досягається доведенням існування залежності між швидкістю обертання та ставкою процента. Остання розглядається як така, що може контролюватись і коригуватись.

4. Кейнсіанське пояснення інфляції грунтується на зв'язку: "зарплата — граничні витрати — ціни". Його узагальненням є крива Філліпса, яка, крім усього іншого, відображає "компроміс" між інфляцією та безробіттям: зменшення безробіття "компенсується" збільшенням інфляції.

5. Особливим видом є інфляція, пов'язана зі спадом. Її особливість полягає в тому, що вона зумовлюється збільшенням сукупного попиту, а намагання обмежити її шляхом обмеження попиту спричиняє лише скорочення випуску і дедалі вищі ціни. Модель інфляції, пов'язаної зі спадом, досить точно відтворює сиїуацію, що нині існує в Україні.

6. Втрати від інфляції поділяють на дві групи: спричинені передбачуваною і непередбачуваною інфляцією. Втрати від непередба-чуваної інфляції є більш вагомими. Особливо обтяжливі для ' суспільства наслідки гіперінфляції.

7. Традиційні антиінфляційні заходи — це контроль над зарплатою та цінами, індексація доходів, політика податкового регулювання та заходи, що дістали назву "концепції пропозиції". Антиінфляційні заходи в Україні здійснюються за принципом "стій-іди".

ЛІТЕРАТУРА:

Базелфвич “Макроекономіка”

Будаловська “Мікроекономіка і Макроекономіка”

Бурда “Макроекономіка і Європейський контекст”

Радіонов “Макроекономіка та економічна політика”