Реферат
на тему:
Ф.Кене – основоположник вчення фізіократів
У XVII столітті Франція, незважаючи на значний розвиток промисловості, продовжувала залишатися аграрною країною. Гніт феодальних повинностей підсилювався. Занепад сільського господарства досяг своєї межі. Важке положення селянства викликало великі селянські хвилювання. Фінанси країни знаходилися в катастрофічному стані. Продуктивні сили прийшли в глибоке протиріччя з феодальними виробничими відносинами. Швидко назрівали передумови буржуазної революції. У боротьбі проти феодального ладу буржуазія усунула своїх ідеологів, перше місце серед яких займало вчення Ф.Кене – основоположника і голови школи фізіократів.
Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походити від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.
На цей година чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характерну На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.
Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.
Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою шко-ли фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіократи, ставши салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за розумів абсолютизму.
Особливість фізіократичної теорії полягала в тому, що її буржуазна сутність ховалася під феодальною оболонкою. Хоча Кене і збирався обкласти чистий продукт єдиним податком, в основному він звертався до освіченого інтересу влада імущих, обіцяючи їм ріст прибутковості земель і зміцнення земельної аристократії.
Л «хитрість» ця удалася у великій мері. Справа отут, звичайно, не тільки в сліпоті влада імущих. Справа в тім, що врятувати земельну аристократію дійсно могли тільки буржуазні реформи, як це случилося,— правда, в інших умовах — в Англії. А в рецепті старого доктора Кене ці гіркі ліки були изрядно підсолоджені і сховано під привабливою обгорткою!
З цієї причини школа фізіократів у перші роки мала чималий успіх. Їй покровительствовали герцоги і маркізи, іноземні монархи виявляли до неї інтерес. І в той же час її високо цінували філософи-просвітителі, зокрема Дідро. Фізіократам спочатку удалося залучити симпатії як найбільш мислячих представників аристократії, тай і зростаючої буржуазії. З початку 60-х років крім версальського «антресольного клуба», куди допускалися тільки обрані, відкрився свого роду публічний центр физиократии в будинку маркіза Мирабо в Парижеві. Тут учні Кене (сам він не часто бував у Мирабо) займалися пропагандою і популяризацією ідей метра, вербували нових прихильників. У ядро секти фізіократів входили молодий Дюпон де Немур, Лемерсье де ла Ривьер і ще кілька людей, особисто близьких до Кене. Навколо ядра групувалися менш близькі до Кене члени секти, різного роду співчуваючі і попутники. Особливе місце займав Тюрго, що почасти примикав до фізіократів, але занадто великий і самостійний мислитель, щоб бути тільки рупором метра. Те, що Тюрго не зміг втиснутися в прокрустове ложе, зрубане теслею з версальських антресолей, змушує нас з іншої сторони подивитися на школу фізіократів і її главу.
Звичайно, єдність і взаємодопомога учнів Кене, їхня безумовна відданість учителю не можуть не викликати поваги. Але це ж поступово ставало слабістю школи. Уся її діяльність зводилася до викладу і повторення думок і навіть фраз Кене. Його ідеї усе більш застигали у виді твердих догм. На вівторках Мирабо свіжа думка і дискусія усе більш витіснялися як би ритуальними обрядами. Физиократическая теорія перетворювалася у свого роду релігію, особняк Мирабо — у її храм, а вівторки — у богослужіння.
Секта в змісті групи однодумців перетворювалася в секту в тім негативному змісті, який ми вкладаємо в це слово тепер: у групу сліпих прихильників твердих догм, що відгороджують їхній від всіх інакомислячих. Дюпон, що відав друкованими органами фізіократів, «редагував» псу, що попадало в його руки, у физиократическом дусі. Саме смішне, що він вважав себе великим фізіократом, чим сам Кене, і ухилявся від публікації переданих йому ранніх робіт останнього (коли Кене писав їх, він був, на думку Дюпона, ще недостатньо фізіократом).
Такому розвитку справ сприяли деякі риси характеру самого Кене. Д. І. Розенберг у своїй «Історії політичної економії» зауважує: «На відміну від Вільяма Петті, з яким Кене поділяє честь іменуватися творцем політичної економії, Кене був людиною непохитних принципів, але з великою похилістю до догматизму і доктринерства». З роками така похилість збільшувалася, та й поклоніння секти цьому сприяло.
Вважаючи істини нової науки «очевидними», Кене ставав нетерпимий до інших думок, а секта в багато разів підсилювала цю нетерпимість. Кене був переконаний в універсальній застосовності свого навчання незалежно від умові місця і часу.
Його скромність ні