Створення резервного капіталу може мати обов’язків (передбачається законодавством) і добровільний характер – відповідно до установчих документів. На сучасному етапі створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями. Якщо в установчих документах не передбачено створення резервного фонду, то підприємство його не створює.

Недостатній розмір обов’язкового резервного капіталу свідчить або про недостатній прибуток або про використання резервного капіталу на покриття збитків.

Розміри відрахувань у резервний капітал визначають збори акціонерів і фіксуються в установчих документах товариства. При цьому акціонерні товариства і спільні підприємства повинні дотримуватися мінімальної його межі. Розмір резервного капіталу ВАТ не може перевищувати 25% від статутного капіталу. При цьому щорічно підприємства повинні робити відрахування в резервний капітал не менше 5% чистого прибутку до того періоду, поки його розмір не досягне розміру, визначеного товариством.

Резервний капітал спрямовують для покриття збитків у звітному періоді, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капітал створюється підприємствами і на випадок ліквідації підприємства для покриття кредиторської заборгованості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – сума прибутку, яка реінвестована у підприємство. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення, і неасигновану, яка не має конкретного призначення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку товариства, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу. За ступенем фіксації розрізняють зареєстрований і незареєстрований капітал, який вважається умовно постійним. Сума зареєстрованого капіталу фіксується установчими документами (пайовим, статутним). Незареєстрований капітал – це умовно змінний капітал. До нього відносять додатковий капітал і нерозподілений прибуток.

Напрями розподілу чистого прибутку товариства закріплені його статутом та обумовлені поточною і стратегічною політикою, що затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується наступним чином:

Пн = Пн.п + Пч + Дп – В (1.1)

де Пн – нерозподілений прибуток поточного року;

Пн.п – нерозподілений прибуток за попередній рік;

Пч - чистий прибуток поточного року;

Дп – дивіденди за поточний рік;

В – внески на поповнення резервного капіталу.

Сума непокритого збитку вираховується під час визначення суми власного капіталу.

Залежно від джерел формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичувальний. Вкладений капітал – це сума внесеного капіталу власниками підприємства. За рахунок цих внесків створюється статутний, додатково вкладений і пайовий капітал. Його сума може бути збільшена шляхом конвертації боргових зобов’язань в акції. Накопичувальний капітал – це капітал, отриманий підприємством у процесі його діяльності. Він складається з капіталу від переоцінки, дарчого капіталу і нерозподіленого прибутку.

Капітал від переоцінки – це додатково вкладений капітал, сформований унаслідок дооцінки активів.

Дарчий капітал – надходить у вигляді безоплатно одержаних активів і також належить до додатково вкладеного капіталу.

У теорії фінансів підприємств виділяють ще два види капіталу: реальний та абстрактний.

Реальний капітал включає основні та оборотні засоби: основні використовуються в кількох виробничих циклах, оборотні або споживаються, або трансформуються протягом одного циклу виробництва або розподілу. Межа їх розподілу може змінюватися залежно від діяльності підприємства. Але ця відмінність важлива у процесі управління підприємством. Ефективність управління підприємством залежить від правильного використання реального капіталу; рентабельності оборотних коштів, їх оборотності, а також рентабельності основних засобів у процесі їх використання.

У балансі підприємства реальний капітал відображається в активі і розглядається за такими статтями: споруди й устаткування, сировина, матеріали та інші оборотні засоби виробничого призначення, майно, яке легко реалізується, і ліквідні запаси.

Абстрактний капітал – це сукупність усіх позицій пасиву балансу підприємства.[1]

1.2 Оцінка вартості елементів власного капіталу

Розвиток підприємства вимагає мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, що забезпечує його фінансову стійкість і достатній рівень платоспроможності. Це, в свою чергу, потребує оцінювання вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.

Оцінювання вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

необхідність періодичного коригування загальної суми власного капіталу, який зафіксований у бухгалтерському обліку;

оцінювання вартості залученого власного капіталу. Воно, певною мірою, має умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу обумовлено відповідними контрактами, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов’язань не містить. Будь-які зобов’язання підприємства щодо виплати процентів на пайовий капітал, дивідендів за простими акціями є розрахунковими плановими показниками, які можуть бути скореговані за результатами господарської діяльності;

суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позичковим. Виплати власникам капіталу (акцій) у формі дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку підприємства, тоді як виплати процентів за позичковий капітал у формі банківських кредитів відбуваються за рахунок собівартості продукції, товарів, послуг. Тому останні зменшують оподаткований прибуток і податок на прибуток, що забезпечить вищий рівень вартості додатково залученого власного капіталу порівняно з позиченим;

залучення власного капіталу пов’язане з вищим рівнем фінансового ризику для інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Дане положення підтверджується тим, що претензії власників основної частини цього капіталу підлягають задоволенню у разі банкрутства акціонерного товариства в останню чергу;

залучення власного капіталу не пов’язано з процесом його повернення.