Розрахуємо.

Ре = 1063,2 / (8596,6326 + 4230,021) = 0,083

8. Розрахуємо для прогнозованої ситуації ефект фінансового лівериджу.

ЕФЛ = (1 – 0,25)*(0,083 – 0,083)*(4230,021 / 8596,6326) = 0,001107.

Отже, підприємство, вийшовши на додатній ефект фінансового лівериджу, не матиме високого фінансового ризику. На далі, товариству потрібно визначити оптимальну межу власного капіталу, але тільки після підвищення економічної рентабельності.

Дивідендна політика.

Як відомо, дивідендна політика впливає на становище підприємства на ринку капіталу і пов’язана з розподілом прибутку в акціонерному товаристві.

ВАТ Івано-Франківський хлібокомбінат практикує виплату дивідендів готівкою, - частина прибутку виплачується у формі дивідендів, решта інвестується в активи підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства.

Рішення щодо виплати дивідендів залежить від ради директорів компанії. Коли виплата дивідендів оголошена, то вони стають боргом товариства. Виплата дивідендів здійснюється в обумовлений день.

Дивіденди виплачуються з певною періодичністю. Для того, щоб установити, хто має право на дивіденди, призначається екс-дивідендна дата (особи, що купили акції до цієї дати, мають право на дивіденди за минулий період; особи, що купили акції в цей день і пізніше, такого права не мають). Екс-дивідендна дата призначається за чотири ділових дні до моменту дивідендного перепису.

День оголошення дивіденду – день, коли рада директорів приймає рішення на користь виплати дивідендів. Дата перепису призначається за 2 тижні до дня виплати дивідендів.

День реєстрації – на підставі підготовлених списків зареєстрованих акціонерів проводиться розписання чеків на безпосереднє одержання дивідендів.

День виплати – дивіденд виплачується чеком або поштовим переказом. Виплата дивідендів здійснюється підприємством.

Товариство використовує частковий вид дивіденду, - установлюється як відсоток до чистого прибутку. Цей вид дивіденду посилює відповідальність за прибутковість діяльності товариства.

На фоні окресленої ситуації підприємству можна порекомендувати внести певні зміни на рахунок дивідендної політики:

1. Використання компромісної дивідендної політики, що передбачає виплату дивідендів готівкою, за залишковим принципом та додатковим пакетом акцій.

Виплата дивідендів за залишковим принципом здійснюється у випадку, якщо товариство не хоче продавати нові партії акцій. Воно повинно покладатися на генерований всередині товариства акціонерний капітал для фінансування нових проектів з позитивною чистою поточною вартістю. Звідси випливає така послідовність дій:

складається оптимальний план капітальних вкладень;

визначається оптимальна структура джерел фінансування, у рамках якої виявляється розмір власного капіталу, необхідного для виконання плану;

дивіденди виплачуються тільки у випадку, якщо залишився прибуток, незатребуваний для фінансування інвестицій.

Ключовий момент принципу залишкового дивіденду, - дивіденди виплачуються тільки після того, як вичерпано всі вигідні інвестиційні можливості.

Методика виплати дивідендів акціями полягає в тому, що за цією формою розрахунків акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Ефект дивіденду у формі акцій – це збільшення кількості акцій, якими володіє кожний власник.

Компромісна дивідендна політика базується на досягненні таких цілей:

запобігання скороченню проектів з позитивною чистою поточною вартістю для виплати дивідендів;

Запобігання скороченню суми дивідендів;

Запобігання необхідності продавати акції;

Підтримка запланованого рівня дивідендних виплат

2. Поєднання двох видів дивідендів.

Можна звести до мінімуму труднощі, пов’язані з дивідендною нестабільністю, шляхом створення двох видів дивідендів:

регулярних;

додаткових.

Регулярні дивіденди, як правило, складатимуть відносно малу частину постійного прибутку таким чином, що підтримувати рівень їх виплат буде легко. Додаткові дивіденди утворюються тоді, коли збільшення прибутку розглядається як тимчасове явище. Вони свідчать про можливу разову подію, що надалі може не повторитися.

3. Заміна часткового виду дивіденду на комбінований.

Комбінований дивіденд поєднує в собі такі види дивіденду:

фіксований дивіденд;

частковий дивіденд;

партнерський дивіденд.

Фіксований дивіденд визначається як відсоток від номінальної вартості акцій, що вказується безпосередньо в акціях. Його перевагою є гарантія доходу; недоліком – недостатній зв'язок рівня дивіденду з рівнем рентабельності діяльності підприємства.

Партнерський дивіденд визначається статутом акціонерного товариства. Варіантами утворення партнерського дивіденду є розподіл чистого прибутку після сплати податків, платежів за зобов’язаннями і відрахувань у фонди або розподіл приросту чистого прибутку порівняно з будь-яким попереднім періодом.

Використання комбінованого виду дивіденду дасть змогу товариству обирати оптимальний варіант для конкретної ситуації на підприємстві (в залежності від рівня прибутковості).

Політика управління власним капіталом.

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування підприємства і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) має зводитись до вирішення таких питань:

вибір між джерелами формування капіталу (власні і позичкові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування;

вибір схеми мінімізації податкових платежів;

вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючим процентами за позичкові кошти, конвертованих активів) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;

дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.

Політику управління складовими власного капіталу підприємства можна здійснювати в такій послідовності:

аналіз формування загального обсягу власного капіталу в перед плановому періоді. На даному етапі вивчається відповідність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу виробленої (реалізованої) продукції;

вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

оцінюється достатність власного капіталу у звітному періоді. Критерієм такої оцінки може бути показник “коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства”;

визначається загальна потреба у власному капіталі в плановому періоді;

у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою розроблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу.

Література.

1. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. І наук. Ф 59 ред. проф. А. М. Поддєрьогін. – К.: