Механізм оцінювання вартості власного капіталу підприємства зводиться до оцінювання: функціонуючого власного капіталу; додатково залученого акціонерного капіталу; додатково залученого акціонерного (пайового) капіталу; вартості нерозподіленого прибутку.

Оцінка вартості функціонуючого власного капіталу визначається виходячи із звітних даних підприємства.

Механізм оцінювання вартості елементів власного капіталу:

Вартість власного капіталу, який використовується у звітному періоді:

ВКзвіт = (Пч *100) / ВК (1.2)

де ВКзвіт – вартість власного капіталу товариства, який використовується у звітному періоді, %;

Пч – сума чистого прибутку, яка сплачена акціонерам при його використанні;

ВК – середня сума власного капіталу товариства у звітному періоді.

Вартість власного капіталу в плановому періоді:

ВКплан = ВКзвіт * І (1.3)

де ВКплан – вартість власного капіталу в плановому періоді, %;

ВКзвіт - Вартість власного капіталу у звітному періоді, %;

І – прогнозований індекс зростання виплат з чистого прибутку акціонерного товариства.

З метою визначення вартості залученого додаткового капіталу за рахунок емісії звичайних акцій необхідні такі показники:

- сума додаткової емісії звичайних акцій;

- сума дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну звичайну акцію;

- індекс зростання виплат дивідендів у плановому періоді;

- сума витрат на емісію звичайних акцій у плановому періоді.

Розрахунок вартості додаткового капіталу через емісію звичайних акцій визначається наступним чином:

ВКзв.ак = (Кзв.ак * Дзв * Іпл * 100) / ?ВКзв.ак * (1- Вем) (1.4)

де ВКзв.ак – вартість додаткового капіталу від емісії звичайних акцій, %;

Кзв.ак – кількість додаткових звичайних акцій, шт..;

Дзв – сума дивіденду на одну звичайну акцію у звітному періоді, грн.;

Іпл – індекс зростання дивідендів у плановому періоді;

?ВКзв.ак – сума власного капіталу, залученого від випуску звичайних акцій, грн.

Вем – витрати на емісію звичайних акцій відносно загальної суми емісії акцій, %

Власники привілейованих акцій мають перевагу перед власниками звичайних акцій. Привілейовані акції не обмежені датою їх погашення. У разі ліквідації активів власники привілейованих акцій одержують гроші лише після того, як будуть виконані вимоги кредиторів. Коли підприємство залучає кошти шляхом випуску привілейованих акцій, воно менше ризикує. Одна з особливостей привілейованих акцій – це сплата фіксованого дивіденду або оголошеного процента від вартості акцій на час їх випуску. Ринок відіграє важливу роль у визначенні дивідендного доходу від привілейованих акцій.

Вартість додаткового власного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій можна визначити за формулою:

ВКпр. акц = Дпр. акц * 100 / ?ВКпр.акц * (1- Вем.пр.акц) (1.5)

де ВКпр.акц – вартість додаткового власного капіталу, отриманого від привілейованих акцій, % ;

Дпр.акц – сума дивідендів до виплати відповідно до контрактних зобов’язань акціонерного товариства;

?ВКпр.акц - сума власного капіталу від привілейованих акцій;

Вем.пр.акц – емісійні витрати за привілейованими акціями відносно загальної суми емісії.

Нерозподілений прибуток – це джерело внутрішнього походження і, як правило, ця сума реінвестується у фірму. З частиною цього джерела теж пов’язана вартість капіталу підприємства. Пояснюється це тим, що альтернативою нерозподіленому прибутку, коли у підприємства є потреба в залученому капіталі, був би випуск додаткових звичайних акцій. Тому вартість капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку може бути визначена за такою самою формулою, за якою визначається вартість капіталу від звичайних акцій. Отже, вартість джерела коштів “нерозподілений прибуток” кількіснео дорівнюватиме вартості джерела коштів “звичайні акції”.[1]

1.3 Політика управління власним капіталом.

Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної діяльності.

Трансформація економічних відносин потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відмінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і підходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга – залучення позичкового капіталу, третя – вибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку тощо).

Певний вплив на прийняття рішень, пов’язаних із формуванням капіталу, має структура власності компанії (зовнішні і внутрішні власники, співвідношення учасників власного і позичкового капіталу), фінансова інфраструктура (ступінь розвину тості фондового ринку), правова система (захищеність інвесторів, законодавча база про банкрутство).

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких питань:

вибір між джерелами формування капіталу (власні і позичкові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент);

вибір схеми мінімізації податкових платежів;

вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;

дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприємства може здійснюватись в такій послідовності:

аналіз формування загального обсягу власного капіталу в перед плановому періоді. На даному етапі вивчається відповідність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу