вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

оцінюється достатність власного капіталу у звітному періоді. Критерієм такої оцінки може бути показник “коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства”;

визначається загальна потреба у власному капіталі в плановому періоді;

у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою розроблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел не повинна перевищувати планову вартість залучення позичкових коштів. Крім того, зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може негативно вплинути на процес управління підприємством першими його засновниками.[1]

Дивідендна політика і можливості її вибору.

Дивідендна політика впливає на становище підприємства на ринку капіталу і пов’язана з розподілом прибутку в акціонерних товариствах.

Дивіденди – це платежі з прибутків компанії її власникам, здійснювані або у формі готівкових коштів, або у формі акцій.

Спрощену схему розподілу дивідендів за звітний період можна подати так: частина прибутку виплачується у формі дивідендів, решта ре інвестується в активи підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства.

Існує декілька видів дивідендів. Основні форми дивідендів, виплачувані у формі готівки, такі :

1. Регулярні дивіденди у формі готівки.

2. Додаткові дивіденди.

3. Спеціальні дивіденди.

4. Ліквідаційні дивіденди.

Найпоширеніший вид дивідендів – дивіденди, виплачувані у формі готівки. Як правило, ці дивіденди виплачуються чотири рази в рік. Тому менеджмент не вбачає нічого незвичайного у виплаті дивідендів, і не уявляє причин, через які така політика може бути змінена.

В окремих випадках компанії мають право сплачувати регулярні дивіденди у формі готівки і додаткові дивіденди у формі готівки. Назва додаткові дивіденди свідчить про можливу разову подію, що надалі може не повторитися. Спеціальний дивіденд свідчить про незвичайну і разову подію, що може не повторитися в майбутньому. Ліквідаційний дивіденд вказує на те, що якась частина підприємства була ліквідована, тобто продана.

Рішення щодо виплати дивідендів цілком залежить від ради директорів компанії. Коли виплата дивідендів оголошена, то вони стають боргом компанії і анулювати їх буде не легко. Виплата дивідендів акціонерам здійснюється в обумовлений день.

Дивіденди можуть виплачуватися з певною періодичністю, що регулюється національним законодавством. Для того, щоб установити, хто має право на дивіденди, призначається екс-дивідендна дата (особи, що купили акції до цієї дати, мають право на дивіденди за минулий період; особи, що купили акції в цей день і пізніше, такого права не мають). Екс-дивідендна дата призначається за чотири ділових дні до моменту дивідендного перепису.

День оголошення дивіденду – день, коли рада директорів приймає рішення на користь виплати дивідендів. Дата перепису призначається за 2 – 4 тижні до дня виплати дивідендів.

День початку продажу акцій без дивіденду – дата за чотири робочих дні до дати реєстрації, після чого акції продаються без дивіденду.

День реєстрації – на підставі підготовлених списків зареєстрованих акціонерів проводиться розсилання чеків на безпосереднє одержання дивідендів.

День виплати – дивіденд може виплачуватися чеком, платіжним дорученням або поштовим переказом. Виплата дивідендів здійснюється аба підприємством, або банком-агентом.

Як правило, розмір дивіденду, виплачуваного у формі готівки, виражається в конкретних грошових одиницях у розрахунку на акцію (дивіденди в розрахунку на акцію). Дивіденд може також позначатися процентним вираженням ринкової ціни (прибуток за дивідендом) або процентним вираженням чистого прибутку в розрахунку на акцію (виплата дивідендів).

Прийняття рішення про розмір дивідендів є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або здійснення інвестиційної діяльності. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їх величини призводить до зниження курсової вартості акцій.

Додатковим аргументом на користь стабільності дивідендної політики є так званий “клієнтурний ефект”.

Клієнтурний ефект – варіант, при якому акції залучають певну групу на підставі дивідендних прибутків і пов’язаних з цим податкових факторів. Аргумент клієнтурного ефекту свідчить про те, що різні групи інвесторів віддають перевагу різним рівням дивідендних виплат. Коли підприємство обирає певну дивідендну політику, єдиним наслідком цього буде залучення тієї або іншої групи клієнтури.

Джерелом виплати дивідендів є чистий прибуток підприємства за минулий рік. Як відомо, чистий прибуток поділяється на виплати дивідендів за привілейованими акціями (ППА) і прибуток, доступний власникам звичайних акцій (ПЗА).

Одним з основних аналітичних показників, що характеризують дивідендну політику підприємства, є коефіцієнт “дивідендний вихід”, що являє собою відношення дивіденду за звичайними акціями до прибутку, доступного власникам звичайних акцій (у розрахунку на одну акцію). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку передбачає незмінність значення коефіцієнта виплати дивідендів:

Кв = ППА / ПЗА = const (1.6)

Якщо підприємство в поточному році працювало зі збитком, то дивіденди можуть не виплачуватися. Відмітною рисою такого підходу є цілком ймовірна значна варіація дивіденду за звичайними акціями, що, як правило, призводить до небажаних коливань ринкової ціни акції. Зниження виплачуваного дивіденду викликає падіння курсу акцій.

Виплата дивідендів за залишковим принципом здійснюється у випадку, якщо компанія не хоче продавати нові партії акцій. Вона повинна покладатися на генерований всередині компанії акціонерний капітал для фінансування нових проектів з позитивною чистою поточною вартістю. Звідси очевидна така послідовність дій: складається оптимальний план капітальних вкладень; визначається оптимальна структура джерел фінансування, у рамках