Досвід Угорщини свідчить, що реформу системи добробуту людей неможливо робити в підпіллі. Підтримка населення - основа успіху.

Якщо відсутнє взаєморозуміння між урядом і парламентом, а уряд налаштувавсь на проведення пенсійної реформи, потрібно спочатку вміло «подати» цю реформу своєму народу, тобто провести фундаментальне обстеження громадської думки, щоб визначитись, яку реформу підтримає населення. Необхідно постійно проводити моніторинг громадської думки під час підготовки та проведення реформи.

Найбільш критичним моментом угорської пенсійної реформи була підготовка роботодавців. Навчити 1,5 млн. підприємців та самостійно зайнятих осіб виявилось зовсім нелегким завданням. Значно зріс обсяг роботи для бухгалтерів підприємств. Особливо багато клопоту мають ті роботодавці, де працівники обрали багато різних пенсійних кас, або коли працівники часто їх змінюють [96,59].

Добровільні пенсійні каси (3-й рівень)

Хоча добровільні пенсійні каси вже діяли з 1994 року, відповідно до Закону 1993 р. «Про каси добровільного взаємного страхування», саме радикальна пенсійна реформа дала справжній поштовх до зростання як чисельності учасників, так і пенсійних активів. Отже, 1998 рік можна вважати початком справжньої діяльності сектору приватних пенсійних кас в Угорщині. Лише за цей рік чисельність учасників добровільних кас зросла з 688 тисяч до 930 тисяч осіб, або на 35%, а вартість їх пенсійних активів - з 60,8 млрд. форинтів до 100,7 млрд. форинтів, тобто на 65,6%. Загальна кількість добровільних пенсійних кас на початку 1999 року становила 294, з них реально функціонуючими були 186 кас.

Характерні риси добровільної пенсійної системи (3-й рівень):

- добровільна пенсійна каса є неприбутковою юридичною особою, що створюється на приватній основі;

- індивідуальні рахунки вкладників;

- операції каси: збір, адміністрування, управління інвестиціями, виплата пенсій (ануїтету), чи одноразові виплати при досягненні пенсійного віку;

- призначення дипозитарію є обов'язковою вимогою;

- регулювання здійснює Державний орган нагляду за приватними касами.

Стратегія розвитку приватного пенсійного забезпечення в Угорщині полягає у використанні вже існуючих фінансових інститутів (страхових компаній, банків, компаній з управління активами, брокерів тощо) для заохочення їх до надання послуг пенсійним касам.

Середній розмір внесків до пенсійних кас на одного учасника майже не змінився з 1996 .року - 3300 форинтів на місяць. Однак у доларовому еквіваленті він скоротився на 30% і становив наприкінці 1998 року 15,4 долари США. В середньому приблизно 70% внесків сплачують роботодавці, а решту 30%) - самі наймані працівники [92,31:37].

Через фінансову кризу, яка мала місце у серпні-вересні 1998 року, інвестиційний портфель пенсійних кас став більш консервативним. Так, частка державних цінних паперів збільшилась на 6,3%, а депозитів на банківських рахунках і готівки - більш, ніж удвічі. І навпаки, питома вага акцій, які є більш ризикованими цінними паперами, скоротилася удвічі - з 23,4% до 11,7%.

Загальнообов'язкова накопичувальна система (2-й рівень).

Чотирирічний досвід роботи добровільних пенсійних кас відіграв вирішальну роль при створенні другого рівня пенсійного забезпечення -загальнообов'язкової накопичувальної системи, запровадженої з січня 1998 року. Цей другий компонент є обов'язковим для осіб, які починають свою трудову діяльність. Особи, які вже працювали до січня 1998 року, мають право зробити власний вибір - приєднатись до нової системи або залишитись в старій. При цьому бажаючі перейти до нової системи повинні перебувати в ній не менше 15 років (тобто особи, які народилися після 1951 року), оскільки саме такий термін необхідний для капіталізації внесків, щоб отримати адекватну пенсію. Таким чином, в старій солідарній системі не буде нових учасників, і з часом вона зникне. Для тих, хто «постраждав» від того, що не потрапив до нової пенсійної системи, передбачена державна підтримка у вигляді: а) податкових пільг у випадку їх залучення до добровільних пенсійних кас (третій рівень), та б) додаткових внесків роботодавця у розмірі 6 відсотків зарплати.

Для населення були підготовлені та роздані варіанти актуарних розрахунків для прийняття рішення щодо вибору пенсійної системи. 1,478 мільйона угорців, або 40% економічно активного населення країни прийняли рішення вступити до обов'язкових пенсійних кас (2 рівня) станом на 31 березня 1999 року. Але остаточний висновок робити ще рано, оскільки за законом застраховані можуть вийти із змішаної системи і повернутись до системи соціального страхування один раз до 31 грудня 2000 року.

За 1998 рік активи всіх приватних пенсійних кас (як обов'язкових так і добровільних) зросли - з 63,4 мільярдів форинтів у 1 кварталі до 129,5 мільярдів форинтів (майже 600 мільйонів доларів США) наприкінці року, тобто удвічі. Активи обов'язкових кас становили 28,8 млрд. форинтів, або 22,2 %) їх загальної ринкової вартості. Структура інвестиційного портфелю обов'язкових пенсійних кас в Угорщині виглядала наприкінці 1998 року наступним чином (ринкова вартість): державні цінні папери - 79%, депозити на банківських рахунках 11 %, акції - 8 %, облігації - 2 % [92,31:37].

Як видно, інвестиційний портфель є досить консервативним, що пояснюється, з одного боку, законодавчими вимогами щодо мінімальних гарантій прибутковості активів, а з іншого, нерозвиненістю фондового ринку та все ще високими інвестиційними ризиками в Угорщині.

Пенсійні каси 2-го рівня подібні до пенсійних кас 3-го рівня, але мають деякі відмінності:

- мінімальна кількість учасників пенсійної каси 2-го рівня - 2000 осіб;

- законодавством встановлено перелік юридичних осіб, які можуть засновувати пенсійні каси другого рівня: роботодавці, професійні палати, організації, які представляють інтереси як трудящих, так і працедавців тощо;

- засновник пенсійної каси може делегувати членів до правління каси;

- повинні бути надійний керівник та ефективна організаційна структура;

- резерв (статутний фонд) для "самостійної" діяльності 50000 дол. США.

Основне право застрахованих - вільно вибирати пенсійну касу, а також вільно переходити з однієї каси до