Вади ринкового саморегулювання

Кожне суспільство має вирішити три фундаментальні проблеми: що виробляти (які товари і послуги та в якій кількості)?; як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів)?; для кого виробляти ці товари (хто їх споживатиме)?

Обмеженість економічного потенціалу країни можна проілюструвати за допомогою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва (товари чи послуги, які споживаються або використовуються у дальшому виробництві) умовно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари, й приватні товари), то межа виробничих можливостей відбиватиме максимальні кількості суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються (рис. 1.1).

Командна та ринкова форми організації економіки

Країни по-різному вирішують ці три фундаментальні проблеми. Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова.

Сутність командної економіки полягає в тому, що держава здійснює координоване ведення господарства в масштабах країни. У Радянському Союзі це здійснювалося через народногосподарські плани економічного й соціального розвитку, які за своєю суттю були зведенням переважно обов'язкових (директивних) завдань для всіх ланок організаційної структури економіки. У планах указувалося кому, яку продукцію і в яких обсягах виробляти, кому і за якою ціною поставляти. Такому порядку відповідала адекватна система постачання ресурсів, що ґрунтувалася на централізованому розподілі виробничих фондів.

Елементи командної економіки тією чи іншою мірою застосовувалися урядами економічно розвинутих країн під час світових війн, тривалих економічних криз та інших подій з метою мобілізації економічних ресурсів для вирішення певних завдань. Водночас практика господарювання за директивними планами протягом десятиліть довела свою неспроможність забезпечити ефективний, збалансований розвиток економіки. Економічне зростання ціною обмеження особистого споживання стало основним критерієм суспільного розвитку.

Командна форма організації економіки, заснована на монополії державної власності, призвела до переважно екстенсивного типу розвитку, нечутливості економіки до досягнень науково-технічного прогресу; сприяла закріпленню існуючої структури виробництва (розвитку диспропорцій); зумовлювала зрівняльний розподіл благ у поєднанні з привілеями для окремих груп населення; руйнувала трудову мотивацію працівників, їхню ініціативу; породжувала незадоволений попит в усіх сферах.

Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характерний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Економіка при цьому прямує до ліпшого результату, тобто ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємства застосовувати найефективніші комбінації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових технологій.

Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за якого жоден із суб'єктів ринку не може поліпшити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб'єктів ринку, називається ефективним (оптимальним) за Парето .

Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів. Такі умови і створюють вади (провали, неспроможності) ринку.

Вади ринку виникають унаслідок неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності.

Неспроможність конкуренції

Для того, щоб спрацьовував принцип «неконкуренції ( незримої руки», повинна існувати конкуренція. Однак в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які згодом з метою усунення конкурентів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування самого ринку.

Монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати випуск продукції і встановлювати більш високі ціни проти тих, які б існували в галузі за наявності конкурентних засад.

Максимізуючи прибуток, монополіст урівноважує з граничними витратами не ціну, а граничний дохід. Ціна перевищує граничні витрати, а це свідчить, що ресурси у виробництво монополізованого продукту недовкладаються. Виняткове становище монополістів породжує неефективну діяльність. Більше того, монополії здатні породжувати й політичну небезпеку, бо економічна влада й політичний вплив тісно пов'язані між собою. Монополісти спроможні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, позначається на законодавстві й політиці, які починають відповідати не суспільним інтересам, а інтересам цих гігантів.

Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами

Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари мають дві основні властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне. Перша властивість називається несуперництвом у споживанні, друга — загальнодоступністю.

Несуперництво в споживанні породжує незвичні для ринкової ' економіки ситуації: якщо є індивід, що бажає скористатися благом, але нездатний за нього платити, оптимальне використання ресурсів передбачає надання йому цього блага безкоштовно.

Загальнодоступність означає, що виробник не має реального вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим. Тобто, постачальник суспільного

блага не здатний обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Різним суспільним благам у неоднаковій мірі притаманні властивості несуперництва в споживанні та загальнодоступності. Ті, які у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими суспільними благами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними

благами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представникам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешканцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Інколи суспільні товари можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов'язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати плату