Цінність у нього зв'язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність він визначає як «вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань». Тобто йдеться про суб'єктивну оцінку цінності.

Придбання тієї чи іншої речі, пише Тюрго, потребує від людини певних турбот, витрат ресурсів, витрат часу, праці. Величина цих витрат, пов'язаних із придбанням якоїсь речі, і становить її «природну ціну». «Природна ціна», або цінність, не має внутрішньої субстанції. Це величина відносна. Її визначення залежить від покупця. Покупець сам вирішує, яку частку своїх ресурсів він погоджується віддати за ту чи іншу річ. Максимальну її величину Тюрго називає «цінністю значення».

У процесі обміну кожна зі сторін виходить із власної оцінки «цінності значення». Суб'єктивно кожний з учасників обміну одержує більше, ніж віддає. Об'єктивно відбувається обмін рівновеликими цінностями. Коли мінове співвідношення між речами, що обмінюються, установилось, це означає рівновагу, або рівність інтенсивностей «цінності значення» обох сторін.

Тюрго розрізняє цінність і ціну, хоч часом розглядає їх як синоніми. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів «оцінки», тобто ціни, є рідкісність речі.

Одне з центральних місць у вченні Тюрго займає проблема капіталу. На відміну від Кене, який розглядає капітал у натуральній формі, Тюрго визначає його як «нагромаджену цінність». Капіталісти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети споживання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за рахунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу, на думку Тюрго, є лише результатом ощадливості.

Прибуток у Тюрго (на відміну від поглядів Кене) — самостійний вид доходу. Він вважає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіталу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшенню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як «заробітну плату за працю, турботи, ризик». Виправдовує він і процент. Правомірність процента виводилась Тюрго з порівняння процента як «ренти тимчасової» з «вічною рентою» — земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши землю. Процент він трактує як «ціну втрат», яких зазнає певний час кредитор. Величину процента Тюрго узалежнював від наявності капіталу, від попиту й пропозиції. Процент, як і прибуток, у Тюрго — це частина «чистого прибутку».

Заслуговує на увагу трактування ним суті грошей. У нього вже є певне розуміння товарної природи грошей. Проте Тюрго, усупереч меркантилістам, розглядає їх як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші. Цю думку він підтверджує тим, що кожний товар вимірює цінність іншого.

Тюрго був не лише видатним теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. 1774 p. він став міністром фінансів Людовіка XVI. Він підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, заміну натуральних дорожніх повинностей грошовими зборами (їх повинні були сплачувати й землевласники), заборону податків із хлібної торгівлі тощо. Ці хоча й обмежені, але прогресивні перетворення, спричинилися до неза­доволення феодальної знаті. Король змушений був підписати наказ про відставку Тюрго й скасувати впроваджені ним реформи. Це був крах не лише реформ, які проводились від імені феодальної монархії, а й фізіократії в цілому.