Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття
Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період. Реформа 1965 року: сутність і наслідки. Наростання кризових явищ в радянській економіці. "Перебудова" і її наслідки
Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період
Однією з характерних особливостей індустріальних суспільств є різноманітність їх економічного й політичного розвитку. Якщо в перші повоєнні роки роль безперечного лідера серед індустріальних країн світу відігравали США, то на даний час склались три центри економічного суперництва: США, Західна Європа, Японія. Між ними посилюється конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, джерела сировини, за пріоритет у вирішальних галузях науково-технічного прогресу.
Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння Західної Європи, Японії, зміни у співвідношенні конкурентних сил пов'язані перш за все з особливостями їх економічного розвитку. Як відомо, в роки другої світової війни економіка США не тільки не постраждала, а й зробила великий крок уперед. Господарство ж країн Західної Європи та Японії було зруйноване. До 1950 р. обсяг промислового виробництва США перевищував відповідний показник країн Західної Європи приблизно в 1,5 рази, Японії - більше ніж у ЗО разів. Однак прискорення темпів економічного розвитку країн Західної Європи та Японії протягом 50-х років суттєво змінило співвідношення сил на початку 60-х років.
У 60-70-і роки темпи економічного розвитку США і Західної Європи зрівнялись. Важливу роль тут відігравала політика високих процентних ставок, застосована американською адміністрацією, що спричинило відтік капіталу із Західної Європи до США. Але більш істотним є те, що скоротилась відстань між США і Японією в обсягах промислового виробництва. Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.
Нерівномірність економічного розвитку окремих країн привела до невілювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарського життя підштовхнула країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в іншому разі їхня продукція була неконкурентноспроможною на світовому ринку. Істотно зблизилася загальна галузева структура господарства, структура зовнішньоекономічних зв'язків.
Проте це ніяк не зменшувало гостроти боротьби між індустріальними державами. Разом з тим нівелювання стало важливим чинником нової розстановки сил. Спираючись на зростаючий технічний рівень, концентруючи зусилля на перспективних галузях науково-технічного прогресу, західноєвропейські та японські монополії досягли успіхів у конкурентній боротьбі на світових ринках, що послабило позиції США, Частка США у світовому експорті зменшується із 13,5% у 1975 р. до 11,6% у 1987 р., а країн Західної Європи та Японії підвищується відповідно з 46,2 до 50,9% і з 7,0 до 10,7%.
Сполучені Штати відставали від Західної Європи та Японії насамперед за темпами зростання продуктивності праці. Якщо в 1955 році цей показник у ФРН становив 38%, у Франції -42% , а в Японії лише 15% від рівня США, то на початку 80-х років — у ФРН зрівнявся із США, у Франції зріс до 98% і в Японії до 66% від рівня США. З 1974 р. по 1987 р. середньорічні темпи зростання продуктивності праці в Японії вже становили 3,1%, а у США - всього 0,9% .
Японські, а також західноєвропейські компанії випереджали США за кількістю продукції, її науково-технічним рівнем, особливо в деяких нових галузях. Японія також успішно конкурувала і з іншими країнами на ринках Південно-Східної Азії й Західної Європи. Намагаючись розширити сферу свого впливу, вона виступила з ініціативою створення тихоокеанського співтовариства, в яке поряд з розвинутими країнами тихоокеанського регіону (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) увійшли б країни Південно-Східної Азії, що розвивалися.
Країни Західної Європи також скористалися з погіршення конкурентоспроможності американських товарів. У порівнянні з першими післявоєнними роками значно зріс експорт ФРН, Франції, Італії, ряду інших західноєвропейських країн. Фактично, Західна Європа стала головним центром міжнародної торгівлі, її експорт більш ніж учетверо перевищував експорт США. Країни Західної Європи, і перш за все члени ЄС, намагалися прив'язати до себе країни Середземномор'я, а також ряд країн Африки, що розвиваються, басейнів Карибського моря і Тихого океану. Все це призвело до гострих суперечностей між індустріальними державами, зокрема в торгових відносинах США з Японією і країнами Західної Європи.
У середині 70-х років західні країни зазнали серйозних труднощів, початок яким поклала енергетична криза. До того часу енергетичної проблеми, по суті, не існувало. Ціни на нафту, яку постачали на світовий ринок нафтодобувні країни Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, були дуже низькими. У 1970 р. барель нафти (159 л) коштував усього 1,8 дол. У 1973 р. нафтодобувні держави різко підвищили ціни на нафту: впродовж 70-х років вони зросли у 10-20 разів.
Енергетична криза наблизила загальну економічну кризу, яка охопила розвинуті країни світу в 1974-1975 рр. Вона була значно глибшою, ніж циклічні спади попередніх десятиліть. Тепер промислове виробництво знизилося в середньому на 12%. У ході кризи набуло масового характеру безробіття, яке в індустріальне розвинутих країнах досягло 15 млн. (порівняно з 7-8 млн. на початку 70-х років).
Зазначимо, що економіка цих країн гнучко й оперативно відреагувала на труднощі, швидко пристосувалася до нових умов. Насамперед, світове капіталістичне господарство зуміло без зволікання подолати загрозливу енергетичну кризу. Високі ціни на нафту дали поштовх розвитку енергозберігаючих технологій. Інтенсивно проводилися пошуки нових родовищ природних копалин. Внаслідок цього гострота енергетичної кризи спала, а разом з тим знизились ціни на нафту.
Водночас у другій половині 70-х років інтенсивно розвивається