й електронно-інформаційна техніка. Досягли великих успіхів біотехнологія та генна інженерія. Застосування нових технічних і наукових досягнень привело до структурної перебудови промисловості та міжгалузевих зв'язків. Розвиток засобів автоматизації та інформації дав змогу впроваджувати працезберігаючі та частозберігаючі засоби в управлінських, наукових, банківських й інших установах. Предметом масового вжитку став персональний комп'ютер. Усе це означало, що розпочався другий етап науково-технічної революції, який часто називають інформаційною революцією.
Інформаційна революція піднесла на новий щабель вільну ринкову економіку, не позбавивши її, однак, циклічного характеру розвитку, пов'язаного зі стрімкими піднесеннями й спадами. Після певного піднесення 1976-1979 рр., у наступний період капіталістичні країни знову зазнали серйозного спаду. Падіння промислового виробництва становило понад 8%. З 1983 р. відбувається чергове піднесення, яке незабаром набуває характеру справжнього буму, що тривав аж до 1990 р. Інтенсивно перебудовувалась структура господарства. Оновлювався виробничий апарат. Поширювалися наукомісткі ресурсозберігаючі технології.
У 70-80-х роках розгортається інтенсивний процес перерозподілу власності в економіці капіталістичних держав. Його визначальними рисами є, по-перше, тенденція до приватизації державних підприємств, по-друге, зміна структури корпоративної власності шляхом злиття підприємств і поглинання слабких сильнішими. Небувалими темпами відбувається концентрація виробництва і капіталу на національному і міждержавному рівнях. Зростають і стають однією з основ господарської діяльності транснаціональні корпорації (ТНК).
Характерною рисою сучасного західного суспільства є активна участь широких верств населення у відносинах власності. У США, наприклад, 11 тис. корпорацій передали частину акціонерного капіталу працюючим. Схожі процеси відбуваються і в інших розвинутих країнах.
У 70-90-х роках на вищий щабель піднялись інтеграційні економічні процеси, передусім у Західній Європі. Збільшилась кількість членів "Спільного ринку". До початкової "шістки" приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Іспанія і Португалія (1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (1995). Нині Європейський союз (так тепер називають "Спільний ринок") складається з 15 країн з населенням понад 370 млн. чоловік.
Разом з розбудовою Європейського союзу відбувається процес переходу економічної могутності від США до Японії.
За підрахунками економістів, валовий внутрішній продукт обох країн до 2000 року зрівняється. Тим часом зростають нові індустріальні країни, їх ядро — шість держав і територій: Бразилія, Мексіка, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур.
Під впливом науково-технічної революції в індустріальних країнах сформувалася чітка соціальна структура, суттєво відмінна від доби "класичного" капіталізму. Поряд з власниками капіталу, підприємцями, з одного боку, і робітниками - з іншого, значно зріс середній клас: менеджери, науковці, інженерно-технічні кадри, висококваліфіковані робітники, працівники сфери послуг, значна частина фермерів. У більшості розвинутих країн середній клас став переважаючою частиною економічно активного населення. Тричленна соціальна структура, що склалася на Заході, суттєво змінила характер суспільного розвитку. Він уже не визначається інтересами одного класу - буржуазії, як це було в минулому, а є результатом компромісу між усіма суспільними верствами.
Суттєві зміни відбулися впродовж останніх десятиліть у структурі й стані найманої робочої сили. Темпи збільшення кількості робітників і службовців у галузях нематеріального виробництва значно переважили темпи розширення зайнятості у промисловості й будівництві. У США в сфері послуг зосереджено понад 60% усіх зайнятих. Зі зростанням матеріального рівня працюючих пекучою проблемою стало безробіття, яке набуло хронічного характеру. Основні причини високого рівня безробіття (8,3% економічно активного населення) - це раціоналізація виробництва, запровадження робототехніки й автоматизації у промисловості, поширення мікропроцесорної техніки на контори й банки.
Крах СРСР та інших комуністичних режимів був подією всесвітньо-історичного значення, поворотним пунктом у світовому розвитку. Наслідком цього стала докорінна зміна у розстановці сил на міжнародній арені. Конфронтаційні відносини між колишніми блоками поступаються місцем взаємній довірі, міжнародному співробітництву.
Водночас економічний поступ індустріально-розвинутих країн упродовж останніх років наштовхнувся на серйозні труднощі. На зміну тривалому господарському піднесенню 80-х років у 1990 р. прийшов черговий циклічний спад. Він, однак, виявився менш глибоким, ніж два попередні — 1974-1975 і 1980-1982 рр. Абсолютне падіння промислового виробництва становило лише кілька відсотків. Сьогодні більшість розвинутих країн уже вийшла із стану депресії.
Понад п'ятдесят років, що минули після другої світової війни, становили переломну епоху в історичному розвитку людства. Друга половина нинішнього століття характеризується прискореним розвитком продуктивних сил, який уможливила науково-технічна революція. Передові країни світу досягли стадії постіндустріального суспільства. Поряд з цим на передній план висуваються питання перенаселеності земної кулі, захисту навколишнього середовища тощо. Однак не викликає сумніву те, що дальший прогрес людства дасть змогу поступово розв'язати ці надзвичайно складні завдання.
Реформа 1965 року: сутність і наслідки
Проект Директив по восьмому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР (1966-1970) розроблявся з великими труднощами. Уже в самому розпалі роботи (1963-1964) стало зрозумілим, що завдання, закладені в Програмі партії, в тому числі і на 1970 рік, виконати неможливо. В зв'язку з цим виникає ідея розробити ще один семирічний план на 1966-1972 роки. Це було зроблено для того, щоб замаскувати неможливість виконання завдань, визначених XXII з'їздом партії. Але наприкінці 1963 року вирішили відмовитись від цієї ідеї і знову повернулись до необхідності розробки плану восьмої п'ятирічки. Зокрема планувалось збільшити продуктивність праці в промисловості на 33-35%, прибуток - більше ніж в два рази. 80% приросту продукції планувалось забезпечити за рахунок зростання продуктивності праці (проти 62% в сьомій і 72% в шостій п'ятирічках). Передбачалось приділити першочергову увагу розвитку сільського господарства, виробництву товарів споживання, росту реальних прибутків населення.
Однак здійснити заплановане було неможливо без кардинальних змін в економіці. В зв'язку з цим гостро постала проблема її реформування. У вересні 1965 року на Пленумі ЦК