виробничі потужності, підвищувалась продуктивність праці. Важливою особливістю цього періоду стало зростання в Україні темпів виробництва предметів споживання. Протягом 1966-1970 рр. зростали потужності електростанцій та виробництво електроенергії. До державних енергосистем були підключені всі колгоспи, радгоспи й населенні пункти, розташовані в сільській місцевості.
Перших успіхів було досягнуто в хімічній промисловості. Україна стала виробляти більше, ніж у попередні роки мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди, хімічних волокон, засобів захисту рослин та ін. Прискореними темпами розвивалася легка, харчова й місцева промисловість. Обсяг продукції взуттєвої галузі збільшився в 1,5 рази.
Якими ж чинниками можна пояснити прогресивні зміни в економіці? Вплив реформи, звичайно, був значним, але не вирішальним. Тим більше, що значні зрушення в економіці відбулись якраз в першій половині восьмої п'ятирічки, коли масовий перехід на нову систему ще тільки розпочинався. Дійсна причина в іншому: в період повороту від раднаргоспів до міністерств підприємства отримали деяку свободу для маневру, певний час вони не були скуті жорстокою регламентацією, що і дало тимчасовий позитивний результат. Слід зазначити також, що до складання восьмого п'ятирічного плану були залучені професійні економісти, які намагались закласти в план найбільш оптимальні параметри економічного розвитку країни.
Наприкінці 1960-х на початку 1970-х років позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватись, народне господарство поверталось до традиційних джерел економічного зростання за рахунок паливно-енергетичного і військово-промислового комплексу. Не принесли бажаного результату спроби запровадити в масове виробництво наукомісткі технології (радіоелектроніку, інформатику, обчислювальну техніку, біотехнологію і ін.). Структура радянської економіки набувала все більш нераціонального, однобокого характеру, з нахилом в бік важкої індустрії із мінімальним виходом на безпосередні потреби людей.
На початку 1970-х років, коли в економіці ще відчувався вплив реформи 1965 року, стало очевидним, що вона поступово припиняється, хоча ніхто не відміняв економічних методів управління, а в партійних документах постійно підкреслювалась необхідність підвищення фондовіддачі, зниження виробничих затрат і т. д.
Все частіше стали з'являтися різноманітні обмеження в регламентації діяльності підприємств, що підривало саму ідею госпрозрахунку. Зокрема, були введені ліміти на створення фондів економічного стимулювання, перевищувати які навіть високорентабельні підприємства не мали права. Весь додатковий прибуток у вигляді "вільного залишку" приходилось перераховувати в державний бюджет. Таким чином, підприємства, які успішно працювали, не заохочувались.
Дуже швидко під контроль вищестоящих організацій попав і фонд розвитку виробництва, який став включатись в централізований план розподілу капітальних вкладень. Таким чином відбувалось жорстке обмеження повноважень підприємств у праві розпоряджатись власними коштами.
Найбільш вразливим елементом господарської реформи були взаємини відносно самостійних підприємств і державних управлінських структур, які в своїй діяльності все більше спирались на адміністративні методи. Апарат міністерств постійно розростався, виникали нові підрозділи, фактичне прийняття рішень розподілялось між численними інстанціями партійно-господарської ієрархії, де всі документи необхідно було "ув'язувати" і "узгоджувати".
Від самого свого початку реформа була приречена на поразку, оскільки вона залишала без змін глибинні відносини виробництва - відносини власності. В реформі були закладені несумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства ставали формально більш самостійними, вони не мали права самостійно визначати ціну на свою продукцію. Та ж ситуація була і з правом підприємства самостійно розпоряджатися робочою силою, наймати необхідних працівників, звільняти зайвих чи тих хто погано працює.
З великими труднощами вписувалось в реформу впровадження нових технологій, оскільки воно вимагало часу на їх освоєння та навчання робітників; адже при цьому могло відбутися тимчасове скорочення випуску продукції, чого, щоб не зірвати планових показників, не могли допустити управлінці.
Помітному тиску стали піддаватися ті вчені, які намагалися в своїх розробках знайти вирішення проблем радянської економіки шляхом розширення дії закону вартості і деяких елементів ринкової економіки, оскільки в їх пропозиціях проглядались загрози командно-адміністративній системі в цілому.
Таким чином, економічна реформа 1965 року знаменувала собою найбільш масштабну спробу вдосконалення соціалістичної системи господарювання, але ця спроба виявилась половинчатою і не дала помітних стійких результатів. Партійне керівництво країни, здійснивши декілька кроків вперед до ринку, не насмілилось на подальшу трансформацію господарської системи, оскільки це неминуче зумовило б необхідність і політичної лібералізації.
Наростання кризових явищ в радянській економіці
Поступово із загальноприйнятого лексикону стало зникати слово "реформа", а на його місці з'явились терміни "покращання", "вдосконалення". І хоча на партійних з'їздах і пленумах продовжували звучати фрази про необхідність "органічного поєднання досягнень науково-технічної революції з перевагами соціалістичної системи господарювання", відомчий монополізм неминуче відкидав ідею науково-технічного прогресу, все більшого значення набирала інертність антиреформаторського мислення.
Як універсальний засіб розв'язання всіх соціально-економічних проблем проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971) в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, наділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а й у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, культурно-просвітницьких установах тощо. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за помилки відповідають державні органи і керівники підприємств.
По всій країні поширилась практика організації різноманітних "починів", що була спрямована на досягнення небувалих господарських результатів типу: здати державі "6 мільйонів тонн узбекської бавовни", "1 мільйон тонн кубанського рису", "казахстанський мільярд пудів зерна" та ін. При цьому зовсім не підраховувались прямі збитки, що були пов'язані з велетенським напруженням людських ресурсів, з порушенням екології.
В цей час великих успіхів досягла так звана "тіньова економіка", яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню господарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом. Особливо