В середині 1988 року було прийнято закони, за якими дозволялось відкривати приватні підприємства більше ніж за 30-ма видами виробничої діяльності. У відповідності з цими за­конами фактично був легалізований великий сектор "тіньової економіки".

На загальній хвилі відродження демократичних ідей по всій країні стало поширюватись робітниче самоврядування, але наприкінці 1980-х років воно пішло на спад, а влада знову перейшла в руки директорів, які пізніше, в 1990-х роках, стали великою економічною і політичною силою в країні.

Характерним явищем пізньорадянського періоду був розвиток орендних відносин, на які партійні і державні керівники покладали великі надії в розрахунку на підвищення заці­кавленості працівників в результатах праці. У відповідності з Законом про оренду (квітень 1989 р.) трудовий колектив міг взяти в оренду у держави підприємство, щоб в подальшому приватизувати його шляхом викупу за досить символічну ціну.

В 1989-1991 роках загального поширення набули нові форми виробничих об'єднань — концерни, корпорації, які створювались таким чином: група державних підприємств і під­розділів галузевих міністерств утворювали певну асоціацію. Тут поєднувались інтереси галузевих, союзних і республіканських закладів та інтереси директорів підприємств. Державні заклади намагались утримати в своїх руках питання фінансування і постачання, а директори — вигідно приватизувати підприємства через так звану номенклатурну приватизацію.

В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась поступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приватного підприємництва і т.д. Правда, реалізація цих законодавчих актів відкладалась на рік, оскільки уряд побоювався їх впливу на погіршення ситуації в країні.

В 1988 році стало зрозумілим, що справи в економіці не покращуються, помітно зростає ціна реформ. Одним із важливих чинників, який впливав на погіршення економічної си­туації, були надмірні військові витрати СРСР. Офіційна статистика вперто повідомляла, що на прямі військові витрати в СРСР іде не більше 7% державного бюджету, хоча всім було зрозуміло, що разом з непрямими витратами вони складають до 50% (для порівняння: 52% держбюджету СРСР витрачав на військові потреби в 1943 році, в розпал Великої Вітчизняної війни). Всі ці небачене великі військові витрати суттєво підривали економічний потенціал країни.

Виходячи із "нового політичного мислення" і змін, які відбулись на міжнародній арені, радянське керівництво здійснило ряд дій, спрямованих на зміну зовнішньої політики. Було покінчено з багаторічним поділом світу на дві протилежні системи. Поступово, починаючи з 1987 року, стали укладатись договори з США про знищення стратегічних озброєнь. У 1989 р. завершився вивід радянських військ із Афганістану. Радянське керівництво відкрито визнало безглуздою і шкідливою допомогу різним одіозним диктаторським режимам в країнах "третього світу", які виступали під соціалістичними гаслами.

Окремо слід зупинитись на становищі в сільському господарстві. М. Горбачов, як ініціатор і провідний автор Продовольчої програми, продовжував наголошувати на збільшенні інвестицій в сільське господарство. Але при цьому зовсім не обговорювалося питання про докорінний перегляд форм господарювання в цьому секторі економіки. В листопаді 1985 р. була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальше вдосконалення управління агропромисловим комплексом", у відповідності з якою на землі з'явився єдиний "господар" — Агропромисловий комітет (АПК) і його багатолюдні структури управління (РАЛО, ОблАПО і т.д.). Надійшли багатомільярдні капіталовкладення із держбюджету. Так, у 1990 році за рахунок підвищення закупівельних цін, чергового списання боргів з колгоспів і радгоспів, дотацій тощо в АПК було направлено близько 100 млрд. крб.

Однак продовольча проблема все загострювалась. З 1989 року почав зростати дефіцит найбільш необхідних продуктів харчування. Було введено різноманітні регламентації на продаж не тільки продовольства, але багатьох інших товарів. В 1990 році по всій країні з'явилися картки, талони, купони, візитки , які регулювали розподіл м'яса, масла, цукру, тютюну, муки, дитячого харчування, вино-горілочних виробів і т.д. А в 1991 р. в країну почала поступати гуманітарна допомога з різних країн і міжнародних організацій. Так закінчилась реалізація Продовольчої програми.

У зв'язку з труднощами, які наростали в економіці, керівництво країни прийняло рішення (не без коливань) про реформування політичної системи СРСР, оскільки вона все частіше стала проявляти себе як чинник "механізму гальмування" реформ. Для того, щоб нейтралізувати вплив консервативної більшості у вищому партійному керівництві, М. Горбачов ініціював процеси демократизації суспільства у формі так званої "гласності". Приблизно з середини 1987 р. розпочалось контрольоване верхами пом'якшення цензури в засобах масової інформації.

Одним із етапів політичної реформи стали вибори 1989-1990 років, які пройшли на всесоюзному і республіканському рівнях і сформували нові органи влади: з'їзд народних депу­татів СРСР і відповідні республіканські з'їзди, на базі яких було створено постійно діючі Верховні Ради СРСР і республік.

По всій країні посилився процес формування суспільних рухів і політичних партій ліберального, центристського, радикального напрямків, які займали в основному антикомуністичні позиції і критикували КПРС за нездатність здійснювати керівництво країною. Розпочався масовий вихід людей із партійних рядів, багато республіканських компартій заявило про свій вихід із КПРС.

В