р. в обігу циркулювало грошей на 555 млн. ф. ст., у травні 1945 р. — 1270 млн., а в листопаді - вже 1328 млн. ф. ст.; у Франції протягом 1939 — 1944 рр. грошовий обіг збільшився з 151 млрд. фр. до 573 млрд; в Італії за цей же період — з 24 млрд. лір до 233 млрд., тобто майже в 10 разів.
Поряд з нарощенням кількості паперових грошей, підвищувалися депозити комерційних банків. Якщо під час першої світової війни фінансові видатки всіх воюючих країн становили 208 млрд. дол., то під час другої — 962 млрд. дол. Для того, щоб ліквідувати наслідки цієї найбільш руйнівної в історії людства війни, потрібно було затратити величезні кошти.
Економічне становище західноукраїнських земель на перших етапах другої світової війни
23 серпня 1939 року було підписано пакт про ненапад між Німеччиною і СРСР. У таємному протоколі сторони домовились про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польшу, поклавши тим самим початок другій світовій війні. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями. Лінія розмежування між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.
Аналіз офіційних державних, статистичних та інших джерел дає підстави розглядати Західну Україну як внутрішню напівколонію Польщі, її аграрно-сировинний придаток. Розвиток продуктивних сил на західноукраїнських землях гальмувався грабіжницькою політикою польських панів, обмеженим будівництвом промислових підприємств, у тому числі переробки сільськогосподарської продукції, варварським використанням природних багатств, перенаселенням у сільських місцевостях, малоземеллям та безземеллям селян, напівкріпосницькими порядками на селі. Крім того, політичне безправ'я західних українців - мешканців регіону, а також національно-культурне гноблення з боку західних сусідів призводило до нестерпного становища. Все це було підґрунтям, з якого виросло цілком природне прагнення українців до створення своєї держави, в котрій розв'язалися б різні пекучі проблеми.
Зважаючи на це, появу радянських військ 17 вересня 1939 р. на території західних областей населення зустрічало радісно, традиційно, як зустрічають високих гостей - з хлібом і сіллю. Воно вбачало в Червоній Армії свою визволительку, яка допоможе звільнитися з-під гніту Польщі і об'єднатися з Радянською Україною, щоб розбудувати свою державу — Україну. Проте сподівання виявилися марними.
Окупувавши західноукраїнські землі, радянський уряд намагався здобути прихильність українців. Деякі перетворення знаходили позитивний відгук серед корінного населення, зокрема, націоналізація промисловості, особливо цукрових заводів і торговельних підприємств, що належали полякам та євреям. У 1939 - 1940 роках у Західній Україні було націоналізовано 2,5 тис. підприємств. Найпопулярнішим заходом радянської влади стала експропріація польських землевласників і обіцянка розподілити між селянами їх землі. Проте згодом землі, вилучені у польських землевласників і "передані" найбіднішим селянам, підлягали колективізації. До кінця 1939 р. було конфісковано й перерозподілено понад 2 млн. га землі. Бідняцькі господарства звільнялися від сплати податків. У важкому становищі опинилися заможно-середняцькі господарства. Вони сплачували різні податки, які встановлювалися новою владою. Було ліквідовано безліч сільськогосподарських кооперативів, частина з них одержавлювалася.
У 1940 р. утворюються перші колгоспи, для їх технічного обслуговування створили 182 машинно-тракторні станції. Колективізація відбувалася, як і в Східній Україні, примусовими методами. Західноукраїнські селяни не мали бажання вступати в колгоспи, усуспільнювати за безцінь віками нажите майно, знаряддя праці, худобу тощо. Такі обставини викликали репресії проти селян з боку нової влади. У першу чергу репресіям піддавалися поміщики та заможні селяни. Населення чинило опір таким заходам з боку радянської влади. У такий спосіб до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% селянських господарств.
Ліквідація старої системи управління супроводжувалась засланням службовців держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після вступу радянських військ почались арешти і депортація колишніх функціонерів політичних партій, власників великих і дрібних підприємств, а також колишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим були політичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна частина інтелігенції - адвокати, вчителі, вузівські викладачі і діячі культури.
Депортація як метод жорстокого адміністративного покарання чи політичного переслідування набирала широкого розмаху. В результаті першої хвилі із Західної України було депортовано близько 1,2 млн. чоловік.
Друга хвиля депортації прокотилася у квітні 1940 р., коли виселяли "куркулів"- заможних селян. Всього із Західної України в 1939-1940 роках до Сибіру, Казахстану, Поволжжя, на Північ за різними підрахунками вивезено від 10 до 20% населення. Така жорстока акція негативно позначилася на забезпеченні трудовими ресурсами сільського господарства Західної України напередодні війни.
Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, стало великою історичною подією. Вперше за багато років українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Проте подальші насильницькі дії радянської влади на західноукраїнських землях деформували національно-визвольну ідею.
Економічний розвиток України в роки війни і перше повоєнне десятиліття
22 червня 1941 р. нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Із зіткненням між собою двох тоталітарних систем розпочалася війна титанічних масштабів і небаченої жорстокості.
Найбільша частина німецьких сил - група Армій "Південь" під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта — мала захопити
