ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то для здійснення кругообігу Т- Г- Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.
Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу — за допомогою еталону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вартості як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного наповнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей.*
Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу. Функція нагромадження е досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реалізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.
Як відомо, різниця між бартерним господарством, де існує безпосередній обмін товару на товар (Т— Т), та системою, в якій застосовуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій обміну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.
Реалізація грошей як засобу нагромадження відбиває їхній взаємозв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі загальної матеріалізації суспільного багатства є логічним продовженням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації економічного призначення грошей — виконання ролі загального еквівалента.
Маємо враховувати, що дія грошей як засобу нагромадження передбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазначеній функції з простого посередника обміну трансформуються у загаль-Іновизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій спо-ІЖивній вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійснити F це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не декларативно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збереження вартості, виконувати функцію нагромадження. На підтвердження цього можна послатися на добре відоме явище, коли в період швидкого наростання інфляційних процесів знецінені гроші перестають використовуватися не лише як засіб нагромадження, а й у функціях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартерному обміну.
Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості й засобу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.
Цілком зрозуміло, що акумулювати в собі вартість і на цій основі виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив — коштовності, твори мистецтва, житловий будинок, акції, облігації тощо.
Чим же відрізняються гроші від цих активів у призначенні, про яке йдеться?
На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність. Це поняття є одним з центральним у теорії грошей. Ліквідність визначають як можливість використання певного активну в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною. Відповідно до цього гроші кваліфікують як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей — їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквідність.
Розглянуті питання окреслюють лише загальну схему, яка розкриває зміст найважливіших функцій грошей, співвідношення їх та принципи взаємодії.
3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГРОШЕЙ
Як уже зазначалося, можливість появи і розвитку функціональних форм закладена у самій сутності грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість зумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального вартісного еквівалента і, з іншого — виступають у ролі технічного апарату, що обслуговує певні сторони товарного обміну.
Функціональні форми є похідними від грошових функцій, їхнім логічним продовженням. Вони виступають як форма безпосереднього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми є найвищим ступенем у розвитку грошових відносин. Суттєво відрізняючись від попередніх структур, вони разом з тим зберігають спадковість з ними.
Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю різноманітності функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи — результат прогресуючого ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з суттєвих ознак її дієздатності. У зв'язку з цим можна визначити, що ступінь зрілості грошової системи багато в чому визначається структуризацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.
Які критерії використовує економічна наука і практика при класифікації функціональних форм грошей?
В економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу тривалий час широко використовується агрегатний метод класифікації форм грошей. Він грунтується на ступені ліквідності кожної з них.
Як уже зазначалось,