Державна економічна політика в сфері антимонопольного регулювання
Особливість сучасного стану економіки України полягає у тому, що без ефективної конкуренції тут сформувався своєрідний і небезпечний тип монополізму. У колишньому СРСР ідея монополізму з самого початку була закладена у моделі господарського механізму.
Найнебезпечніше те, що в Україні поки що є причини, які дають грунт для монополізму: збережені деякі принципові риси адміністративно-командної системи, стійкий і масовий дефіцит товарів, який перетворює виробників дефіцитної продукції на монополістів тощо.
Головні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у Законах України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції». Законами заборонено таке:
обмеження або припинення виробництва товарів, потрібних для ринку;
нав'язування контрагенту невигідних йому умов угоди;
відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел постачання або збуту;
нав'язування громадянам примусових заходів продажу товару;
порушення порядку використання вільних цін або завищення державних і верхньої межі регульованих цін:
порушення обсягу збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел постачання або збуту товарів, послуг.
Для державного контролю за розвитком конкуренції та обмеження монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний
Сьогодні сфера безпосереднього державного управління економі кою звужується, оскільки зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують на базі державної форми власності. Виконавчі й розпорядчі функції щодо використання державного майна покладено на відповідну розгалужену систему органів державною управління.
За умов домінування приватної власності держава повинна провадити відповідну політику в економічній сфері, реалізуючи в ній свою господарсько-організаторську, соціальну та інші функції, з переважанням не диктату, а регулювання, контролю, координації, методів економічного характеру.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції» та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.
Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об’єднання типу трест, чи іншого об’єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню – буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація; заборона виключних чи “примусових” узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів; забороняє формування взаємопов’язаних директоратів – коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.
На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 15.03.1992 року.
Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства – як ідентифікувати галузі, котрі є об’єктом цього законодавства – за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?
“Структуристи” вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і поводить себе як монополіст.
Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:
чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;
чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику витрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);
чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін;
чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.
Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку фірми-монополіста.
Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), злиття (2) і до фіксованих цін (3).
Перша із зазначених проблем розв’язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному.
Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку – такого ринку, на якому відсутні вхідні бар’єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час – чистий монополіст.
Щодо злиття, то розрізняють:
Горизонтальне злиття – це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.
Вертикальне злиття – це злиття фірм, які пов’язані стосунками “постачальник-покупець”.
Конгломератні злиття – це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).
Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.
Фіксація цін – це спроба декількох фірм об’єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).
Дані принципи є загальними.