північних дощових лісах, але велика відстань до ринку та

конкуренція ,постачальників що користуються більш доступними місцевостями поза Болівї обмежують експлуатацію та тим самим рятують ліс від варварського знищення та втрати різномаїття .

Промисловий сектор зріс починаючи з 1950х років, але залишається невеликим , незважючи на деякі переваги від членства Болівії у Андській Групі регіональної торговельної організації. Тим не меньше історично сформовані галузі як обробка мінералів (включаючи очистку нафти)обробка сільськогосподарських продуктів продовжують домінували у Болівійській промисловості. В 1970х роках в промисловості було занято біля 10 відсотків робочого населення , але ця пропорція зменьшилася у 1980х роках. Болівійська здобича олова базується головним чином на видобутку з шахт, що часто знаходяться на великій глибині та побудовані в важких , віддалених районах східних Кордильер , до того ж вони знаходяться на великій висоті. Руди з низьким вмістом олова тяжко очищати. Зараз заводи Болівії обробляють руди в яких вміст олова меньше ніж 1 відсоток. Болівійські плавильщики зараз виробляють та концентрують прості мінерали , що містять олово , але більш складні руди доводиться експортувати для виплавки у інші країни .

Харчова промисловість включає в себе мукомольну промисловість, молочне виробництво та переробку молока , очистку цукру , пивоваріння та виготовлення алкогольних напоїв. Інші галузі промисловості це машинобудування, виробництво текстиля, взуття, меблів, скла, цегли, цементу, паперу, та широкого асортименту товарів народного споживання для внутрішнього ринку з невеликою купівельною можливістю споживачів. Біля двох третин Болівійської промисловості знаходиться в Ла Паз,або десь біля нього; досить багато різних виробництв знаходиться в районі Кочабамба .

Існує суттєва конкуренція з боку імпортерів бразильських, аргентінських, та перуанских промислових товарів, а також від контрабандних товарів - останні є

головним чином товарами з сусідніх країн і США , що можуть продаватися дешево бо уникають мита.

Як я вже казав Болівія має надлишкові джерела енергії , особливо гидроэлектричний потенціал, але

споживання електроенергії на душу населення залишається низьким. Національна Електрична Компанія (Empresa Nacional de Electricidad)головним чином постачає великі міста та шахти. Гідроэлектростанції обслуговують Ла Паз, Кочабамбу, Оруро.

Santa Cruz, Sucre, Tarija, та Trinidad забезпечуються тепловою енергією , що є побічним продуктом спалювання нафтопродуктів на ТЕС. Більш ізольовані центри на сході постачаються електроенергією за рахунок невеликих автономних генераторів.

Туризм ще не вносить дуже суттєвий внесок в економіку, але сприяє збільшення туристичного потенціалу та поліпшення готельних умов, особливо в Ла Паз. Досить нещодавно Болівію було внесено до популярного туру по південній Америці , який привертає досить богато туристів з США , Європи та Японії . Головний інтерес , звичайно зосереджується навколо озера Тітікака та його околицях : розвалинах давніх будівель інков на острові Солнця , доінкськи розвалини в Тіахуанако , рибальства в самому озері , індіанського життя у Альтіплано та в місті Ла Паз.

Ще одна туристична траса пролягає через королівські Кордильери , а звітти вниз в Юнгас , в джунглі. Цей маршрут є дуже популярним , бо потягом декількох годин можно побачити хвилюючи крайовиди та відчути климатичні контрасти Анд .

Експорт металів (головним чином олова, але також цинку, срібла та вольфраму) традиційно домінувало в торгівлі Болівії. З крахом світового ринку олова у 1980х роках, природний газ став домінувати в експорті; Корисні копалини і природний газ складають разом більше ніж 80 відсотків законної експортної торгівлі Болівії. Сільськогосподарський експорт включає в себе: кавау, цукор та деревину , разом з невеликою кількістю дикого каучука , бразильськихгоріхів та шкір .

Основну частину імпорту складають промислові продукти : машини та обладнання для промисловості та транспорту це головні категорі. Сировина, споживчі товари, та харчові продукти—це інші важливі категорії імпорту. Найбільші торгівельні партнери – Аргентіна та США, але значна торгівля також ведеться з іншими

Південноамериканськими країнами, Великобританією, Західною Німеччиною , і Японією.

Незаконна торгівля кокаином стала значним елементом в Болівійській економіці. Листя місцевого чагарника кокі споживали Андські індіанці сторіччям для захисту від холоду та для задоволення . Невелика кількість кокі

легально експортувалося багато років для медичних цілей. Безпрецедентне розширення вирощування кокі в Юнгасі, та

особливо в регіоні Чапаре (північний-схід від Кочабамби) почався в 1960х роках з раптовим зростанням незаконного міжнародного ринку кокаїну. Оскільки потреба в кокаїні зросла в Північній Америці та Європі в 70х і 80х роках нашого сторіччя, Болівійські фермери скоро виявляли, що жодна інша сільськогосподарська культура не може конкурувати з кокою по прибутковості. Вона стала ідеальним продуктом, що приносить великий прибуток - легко вирощується і легко транспортується у вигляді сухого листя або готового для контрабандного вивозу з країни порошку. По всьому сходу розсіянні льотні смуги , що призначені для контрабандного вивозу кокаїну .

Одна третина світового урожаю кокі зростає в Болівії, а одна чверть в одному тільки регіоні Чапаре. Спроби керівництва замінити цю культуру або хоча б добитися добровільного Скорочення селянами площ під кокою не мали успіху. Дійсно, площа під кокою безперервно продовжує збільшуватися. У 1980х роках кількість кокаїну, оцінена в $5.000,000.000 покидало Болівію щорічно з центрів навколо Кочабамби та віддалених наркоцентрів на сході країни. Незважючи на свій незаконний характер, транспортування наркотика