Економіка Східної Європи
У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40—кінець 80-х років)—це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки. Основою економіки був загальнодержавний план соціального та економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх виробників та споживачів. Вартісні форми й методи регулювання економічних відносин стали другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.
Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності екстенсивних факторів росту та необхідності створення основних галузей промисловості у стислі строки. Проте така система неспроможна забезпечити інтенсивний ріст на основі науково-технічного прогресу й запровадження науково-технічних досягнень безпосередньо у виробництво, що стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвиненої ринкової економіки.
Другий етап соціально-економічного розвитку східноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80 — початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися спроби впровадити ринкові регулятори у національні економіки (в Югославії з 50-х років, Угорщині — з 1968 р., Болгарії— 1979 р., Польщі— 1981 р. і т. д.). Але всі вони не вели до
Табл. 1. Найважливіші економічні показники країн регіону в 1991 р.
(тис. дол.) *
** За добавленою вартістю.
рішучих змін відносин власності. Сучасний же етап характеризується змінами відносин власності на основі роздержавлення та приватизації, розвитком приватного підприємництва, демонополізацією виробництва, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.
У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку. Наприкінці 80-х років національний доход на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 раза перевищував середньо-світовий показник та в 9 разів — показник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 раза був менший від показника країн розвиненої ринкової економіки. Серед східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції мають: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинених країн регіону належать:
Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія (табл. 1).
Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні позиції має промисловість поряд із істотною роллю сільського господарства у формуванні національного доходу.
На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %, в той час як до II світової війни фактично національні економіки цих країн мали
аграрний характер.
Структурні зміни в національних економіках країн регіону хоч і поступалися за своїми показниками країнам розвиненої ринкової економіки, проте в цілому в післявоєнний час були позитивними. Поряд із ростом частки промисловості у національному доході зближувалися темпи росту виробництва засобів виробництва (група А) та предметів споживання (група Б). До кінця 80-х років частка групи А в країнах регіону коливалася від 64 (Угорщина) до 72 % (Румунія). Постійно зростала питома вага обробних галузей порівняно з добувними. Був забезпечений розвиток машинобудування як провідної галузі промисловості східноєвропейських країн; на цю галузь припадало 26— 33 % всього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю ці галузі почали виробляти до 40 % всього промислового виробництва.
Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго та матеріаломісткості національного доходу, здеформованої цінової політики в окремих країнах на початок 90-х років почали спостерігатися й несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки паливно-енергетичних галузей, чорної та кольорової металургії в загальному обсязі виробництва при різкому спаді виробництва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловості, Так, в Росії питома вага паливної промисловості зросла в 1992 р. до 13,4 % порівняно з 6,9 % в 1991 р., чорно? металургії відповідно з 4,7 % до 9,1 % від загального обсягу промислового виробництва.
Країни Східної Європи мають помітні позиції у світовому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних факторів росту (спорудження нових підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві, втягнення додаткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропейські країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно підвищити свою частку у світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на східноєвропейські країни припадало понад 20 % світового національного доходу, 21 % світової промислової продукції, більш як 13 % світової сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообороту. Однак в останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного росту та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно погіршились.
Протягом тривалого часу (особливо в 50—60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні позиції за темпами економічного росту у світовому господарстві. У 1951—1983 рр. національний доход у цих країнах зростав на 6,7 % за рік, промислове виробництво — на 8,3 %. Однак від кінця 70-х років темпи економічного росту почали різко знижуватися, а в деяких країнах (Польща, Угорщина, Чехо-Словаччина) почали спостерігатися кризові явища в національних економіках. Темпи щорічного росту суспільного виробництва країн регіону різко впали із 2,9 % у 1981—1985 рр. до 1,8 % у 1989 р. Наприкінці 80 — початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економічної кризи. У звіті