Головними причинами різкого зниження темпів економічного росту, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, висока енерго- та матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів росту, погіршення зовнішньоекономічних умов (в тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі розвитку.

Табл. 2. Динаміка обсягу валового національного продукту в окремих країнах регіону (%)

Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень інфляції. У 1977—1984 рр. щорічний рівень інфляції коливався від 5,1 % в Чех-Словаччині до 8,9 % у Румунії (в Польщі до 29,4 %), та в 1992 р. у країнах Східної Європи він складав 769,4 %, у колишніх республіках Радянського Союзу—1296% (табл. 3).

З одного боку, в сучасних умовах інфляція у східноєвропейських країнах виконує і функцію вирівнювання цін на товари та послуги в результаті наявності глибоких структурних диспропорцій та їх зближення зі світовими цінами і в невеликих обсягах може сприяти пожвавленню економічного росту. З іншого боку, її високий рівень має явно виражені негативні наслідки, які проявляються у знеціненні економічних стимулів продуктивної праці та національної валюти, отриманні прогресивних структурних зрушень, зниженні рівня життя населення.

Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття, його рівень у більшості країн регіону в першій половині 90-х років первищував 5 % показник, який може бути розглянутий, як досить прийнятний для економіки, що стабільно розвивається (табл. 4). Приховані форми безробіття, які існували раніше та були засновані на централізовано регульованій штучній зайнятості населення, поступово трансформуються у відкриті форми. Атомізація національних економік країн регіону у сфері відносин власності, процесу виробництва та управління створює об'єктивні передумови виникнення й розвитку ринку праці. Відмовляючись від гарантії зайнятості, проголошуючи принципи свободи зайнятості та незайнятості населення, східноєвропейські країни намагаються пом'якшити безробіття шляхом отримання банкрутств державних підприємств, надання кредитів і субсидій, частковим регулюванням цін, а також розвитком громадських робіт, служб працевлаштування та систем профорієнтації й перекваліфікації, виплат допомоги по безробіттю тощо.

Табл. 4. Рівень безробіття у країнах регіону (в % від працездатних)

Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону суспільних сил, які прагнуть змінити еконо­мічну модель розвитку, створити соціальні орієнтовану ринкову економіку. На рубежі 80—90-х років у країнах Східної Європи були прийняті плани та програми ринкової трансформації, які визначили основні напрями, шляхи, методи й етапи перетворень: «програма Анте Марковича» у СФРЮ (1989 р.); «план Бальцеровича» у Польші (1989 р.); «план Клауса» у Чех-Словаччині (1990 р.); «план Купи» в Угорщині (1990 р.); «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» в Румунії (1990 р.); «Меморандум про економічну політику Російської Федерації», підготовлений під керівництвом війце-прем'єра Є. Гайдара (1992 р.);

«Програми економічних реформ та політики України» (1992 р.) й ін. Незважаючи на істотні розбіжності у визначенні та реалізації економічної політики країнами регіону, для них характерні чимало спільних рис та особливостей, пов'язаних з подібністю завдань і цілей ринкових реформ.

Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвропейських країнах є процес роздержавлення й приватизації. На роздержавленні у формах орендних відносин, підвищення економічної самостійності підприємств, ролі трудових колективів в управлінні, які не вели до зміни характеру державної власності, робився наголос у 80-ті роки, та у 90-ті роки у більшості країн регіону перевага стала віддаватися приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи відносин власності, заснованої на її різноманітності. Така система починає функціонувати поряд із державною і на основі приватної та мішаної форм власності. Відповідно до програм приватизації в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині в 1995— 1996 рр. у недержавному секторі буде вироблятися 40— 50 % національного доходу. Основними формами приватизації є викуп, акціонування, безоплатна передача власності із застосуванням чеків, ваучерів, спеціальних приватизаційних рахунків громадян та ін.

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зокрема в Польщі, Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому державний сектор все ще буде мати більш вагомі позиції у національних економіках східноєвропейських країн, ніж у державах розвиненої ринкової економіки.

Важливим напрямком ринкової трансформації економіки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у Чехо-Словаччині 40 % обсягу промислового виробництва вироблялось мінімальною кількістю виробників— від 1 до 4. В Угорщині майже 30 % продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця величина досягала 70 % загального обсягу промислової продукції. Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно виріс у нових східноєвропейських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління сприяє розвиткові конкурентного середовища в країнах регіону. Поряд із цим у них практично зняті обмеження на приватне підприємництво, галузевий перетік капіталу, лібералізовані умови економічної діяльності, створені законодавчі основи боротьби з недобросовісною конкуренцією, починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів.

Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі 70—90-х років протікала у формах «шокової терапії» (Польща, Болгарія, Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить тривалого часу (Угорщина, Югославія), її головними