рисами стали: відмова від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи товарів та послуг); контроль за зловживанням монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока деформація як пропозиції (структурні диспропорції; високий рівень монополізації; дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит держбюджету; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим підприємствам; адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі держзамовлення; високе інфляційне очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів росту оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвропейські країни намагалися посилити прямий та посередній вплив держави на формування цін (Сербія, Україна у 1993 р.).
Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. З другої половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися двоярусна банківська система, яка включала національні (центральні) й комерційні банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрували свою діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та емісійної політики, регулюванні відсоткової ставки, контролю за діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займались обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки: фінансові, кредитні, цінних паперів, валютний.
На початку 90-х років в усіх східноєвропейських країнах державний бюджет формувався зі значним дефіцитом, Спроби збалансувати держбюджет у країнах регіону здійснювались за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних капіталовкладень в економіку, скорочення воєнних витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку,— за рахунок спроб збільшити прибутки держави. Найбільшого успіху у цій сфері досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий, ніж у інших країнах регіону.
Податкові реформи у країнах регіону були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, у розвитку виробництва, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на добавлену вартість, податок на прибуток (доход), акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політику зближення національних податкових систем із системою, що діє з 01.01.1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу у цю організацію. Більш диференційованими стають і податки з населення .
Істотно змінюється й соціальна політика у східноєвропейських країнах. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, соціальному партнерстві між громадянином і державою, споживачем та виробником, робітником і роботодавцем. Держава гарантує лише мінімальний рівень соціального захисту й дедалі частіше на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). підвищення рівня реального соціального забезпечення вище мінімального здійснюється вже переважно за рахунок самих громадян. Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг надається за рахунок особистих доходів громадян. Такі зміни у соціальній політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної і якісної праці.
До II світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних відносин країн Центральної та Південно-східної Європи була орієнтація на провідні капіталістичні держави, на котрі припадало 80 % їхньої зовнішньої торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля 1 %, а їхня взаємна торгівля становила не більше 15 %. Провідні позиції у зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радянського Союзу, мав приватний сектор, держава практикувала в основному економічні заходи управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80 — початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою та головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:
демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;
наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;
стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;
відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності;
переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі.
Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.
Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:
відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;
послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу;
перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу національної валюти;
підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;
заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в процесі приватизації.
Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн в цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх
