До першої половини XIX в. належать майже всі ідеї, що склали зміст основних напрямків політико-правової ідеології соціалізму і комунізму наступних часів. Однак на основі цих ідей тоді ще не склалися масові рухи і політичні партії. До найбільш впливових теоретичних напрямків того часу належало до декількох десятків людин. Більш того, численність варіантів соціалістичних теорій у 20–40 р. XIX в. породила часом запеклу їхню боротьбу. Виходячи з переконання, що істина одна, а оман багато, кожний з теоретиків соціалізму щиро вважав свою доктрину єдино наукової, а всі інші – неправильними й утопічними. Це вело до роз'єднаності шкіл, кружків, окремих мислителів, до швидкого розпаду сформованих було союзів чи соціалістів комуністів. Лише Вейтлінг і Лаотьєр епізодично призивали соціалістів до єдності; значно більш розповсюдженим було відкидання і спростування усіх варіантів чи соціалізму комунізму, крім власного. Дезами кликав пролетаріат до об'єднання, до єдності, але був упевнений, що для такої єдності необхідна єдність філософської доктрини. Тому він різко критикував Кабе, Ламенне, Сен-Сімона і сен-симоністов, усіх узагалі соціалістів і комуністів, що не визнають його доктрину єдино вірної і науковий.