Податковий тягар і непривабливий інвестиційний клімат сприяють виникненню надто важких умов для виживання малого та середнього бізнесу (МСБ), не кажучи вже про можливість їх подальшого розвитку. А саме розвитку цієї сфери економіки повинен перебувати в центрі особливої уваги. Досвід показує, що всі розвинуті держави світу приділяли й приділяють значну увагу розвиткові МСБ, бо якраз цей сектор економіки виступає основним виробником товарів широкого вжитку і на його долю припадає 60…80% ВВП. Підприємства цього сектору є головними платниками податків і за їх рахунок поповнюються ресутси державного бюджету.

Практика підтримки МСБ сформувалась у розвинутих країнах ще півстоліття тому. Кожна розвинута країна має цілеспрямовані державні програми підтримки та розвитку підприємництва. Ці програми сприяють розвиткові МСБ у різних формах: консультування з питань ведення бізнесу, захист інтересів малих і середніх підприємців, забезпечення державних замовлень, організація навчання тощо. Завдяки таким програмам МСБ має можливість взяти цільові кредити на придбання основних фондів та на поповнення обігових коштів. У розвинутих країнах створюється режим найбільшого сприяння тим інвестиційним фондам, які спрямовують свою діяльність у сферу малого та середнього бізнесу.

За умов ринкової економіки держава надає гарантії для отримання кредитів малому й середньому бізнесу, а не державним нерентабельним підприємствам. Держава також забезпечує участь МСБ у реалізації держзамовлень, виданих великим корпораціям і компаніям.

У розвинутих країнах Заходу створюються спеціальні служби правового захисту підприємств. Ці служби відстежують та оцінюють всі законодавчі акти, що стосуються малого бізнесу, забезпечують його інтереси і в разі виникнення певних суперечностей відстоюють їх права.

Велику увагу приділяють на Заході забезпеченню сприятливого середовища для функціонування МСБ. Якщо ринкові механізми починають діяти не на його користь, то держава втручається і здійснює необхідні коригування (наприклад, податкової системи, стосунків з великими компаніями і т.ін.). Значною підтримкою на Заході користуються ті приватні фірми, які займаються тренінговою і консалтинговою діяльністю для МСБ. Такі фірми отримують державні гранти та інші пільги, оскільки працюють на всю систему підприємництва у країні.

Коли в країнах з розвинутою ринковою економікою реструктуризуються деякї нерентабельні галузі економіки чи великі підприємстві, то, як наслідок цього, багато працездатних людей втрачають свої робочі місця. Щоб запобігти зростанню безробіття та соціальних виплат, держава допомагає цим людям створювати власні бізнеси, забезпечуючи перепідготовку й отримання стартового капіталу на пільгових умовах.

Після розпаду Радянського Союзу західні демократії вважали, що процес ринкових перетворень нових країн може відбутися за незначної західної технічної допомоги та фінансової підтримки. Проте зараз уже досить чітко простежується те, що Захід повинен відігравати значнішу роль у проведенні ринкових реформ у нових країнах.

Світ, що швидко змінюється, мабуть потребує й швидкої реакції міжнародних фінансово-кредитних установ. Ще в жовтні 1995 року Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон виділив декілька пріоритетів у співпраці з новими державами. Особливий наголос він зробив на тому, що всі компоненти співпраці Світового Банку з новими незалежними державами повинні застосовуватись системно, щоб забезпечити впровадження успішної програми розвитку країн - реципієнтів. Але не все залежить тільки від Світового Банку, діяльність якого та роль у цьому важко переоцінити.

В Україні поки що немає чіткої й добре продуманої стратегії розвитку економіки, в рамках якої могли б ефективно здійснюватись кредити Світового Банку, що відіграють позитивну роль у реформуванні окремих секторів економіки. Але за відсутності згаданої стратегії реформування в Україні, ці кредити мають лише локальний ефект, незважаючи на те, що Світовий Банк вже профінансував в Україні кілька системних проектів для прискорення ринкових перетворень. Починаючи з 1995 р., Світовий Банк профінансував і продовжує фінансувати з десяток проектів системного та реабілітаційного характеру на загальну суму близько 2 млрд. доларів. Мета подібних кредитів - дати поштовх ринковим змінам в ключових галузях, забезпечуючи зміну законодавства та створення загального сприятливого економічного середовища. Однак ефект від цих кредитів, які повертаються з загальнодержавного бюджету, залишає бажати кращого. І ситуацію на краще в даному разі має змінювати українська сторона, оскільки вона відповідає за створення сприятливого клімату принаймні для ефективного використання кредитів МФО. Збільшення обсягів кредитування дуже бажане, але нетреба забувати, що міжнародні кредити ні за обсягами, ні за цілями не можуть мати вирішальний характер. Вони лише можуть доповнювати наші власні зусилля.

Україна, як і інші країни з перехідною економікою, має великий дефіцит платіжного балансу та бюджету. Навіть Міжнародному валютному фонду (МВФ) не під силу взяти на себе фінансування цього дефіциту, хоч він і намагається це зробити. Це призводить до того, що, по-перше, ліквідність активів МВФ знижується, а це може вже найближчим часом похитнути становище навіть такої авторитетної та впливової організації, по-друге, кредити МВФ, фінансуючи дефіцит платіжного балансу без реального реформування економіки України, тільки відтягують кризовий вибух.

Технічна допомога (ТД), що надається Україні західними країнами, відіграє важливу роль у перенесенні сюди ринкових ідей. Але якби українські одержувачі ТД були б краще підготовлені і могли з більшою користю для себе використовувати цінні знання, якіщо надають їм іноземні й міжнародні донори, позитивний ефект донорської діяльності для економіки країни був би вищим. Проте самі донори можуть підвищити ефективність своєї діяльності в Україні щодо надання ТД. Трапляється, що донори, через